Дев’ять років тому почалася відкрита окупація Краматорська: трохи спогадів про те, як це було

Війна в Україні почалася не у лютому минулого року

Війна в Україні почалася не 24 лютого 2022 року. Я писав про це роками. Датою початку війни вважаю розстріли на Майдані 20 лютого 2014-го. До Краматорська війна у відкритому вигляді докотилася у квітні, хоча й березень був уже помітно неспокійним, атмосфери бентежної.

12 квітня 2014 року у Краматорську була субота, теплий, трохи похмурий весняний день. Біля Літака мав відбутися черговий, уже четвертий Живий коридор на підтримку єдності України та миру.

Живий коридор 5 квітня 2014 року (Фото – Алексей Поддубный/FB)

Живий коридор не відбувся

Але він не відбувся. Сімейна пара майбутніх волонтерів 2014-2015 років стояла біля Літака та повідомляла усім, хто підходив, що сьогодні будуть захоплення міськвідділу та виконкому. Тоді про це вже якимось чином було відомо заздалегідь.

Пам’ятаю, що саме тоді, коли я був біля Літака, над нами пролетів у бік Слов’янська вертоліт. Досі можу тільки припустити, що там була диверсійна група ворога, яка за пару годин захопила слов’янський міськвідділ міліції, поруч з яким пролунали знамениті слова Нелі Штепи про «наших рєбят» щодо бойовиків.

Вакханалія на центральній площі

Від Літака я пішов на площу, тоді ще Леніна. Зустрівся з друзями з КрамМайдану. Біля виконкому було багато народу, а на самій площі якісь хлопчики знімали з флагштоків українські прапори, вішаючи трикольорові ганчірки «днр».

Багато було людей у балаклавах. З великих колонок лунали огидні пісні, одна з них, здається, «Русские идут». А ще чомусь особливо запам’ятався «Жигулі» оливкового кольору, – я такого у місті ніколи не бачив.

Міліція рядочком стояла нагорі сходів у виконком, вдаючи охорону громадського порядку, але ніяк не заважаючи здиранню українських прапорів.

Натовп, який це підтримував, був чималий. Кілька людей з КрамМайдану просто не ризикнули щось з цим робити.

…Біля громадської вбиральні за ЦУМом чоловік і дві жінки пили пиво з пляшок, вітаючи одне одного з тим, що «прийшли наші і тепер все буде за…бись».

Біля міськвідділу міліції

З самого ранку біля міськвідділу міліції кружляли т.зв. афганці, а через дорогу біля кафе готувалася масовка.

Масовка біла міськвідділу міліції у Краматорську 12.04.2014. (Фото – КрамМайдан)

Коли я повернувся туди від виконкому, «атайдітє за парєбрік» вже відбулося. Далі були перші почуті мною у житті автоматні черги. Невдовзі після них з будівлі міліції вивели начальника міськвідділу. З'явилися ряджені козаки, розтягли брудний триколор над входом, зробили кілька фото і скрутили його назад.

Вже вечоріло. На місці нинішніх воріт з боку вул. Маяковського почали городити барикаду. Народу в районі міськвідділу ставало менше.

Я намагався додзвонитися на «гарячу» лінію СБУ. Це мені вдалося хто зна з якого разу. Запитав, чи знають вони, що відбувається і чи збираються вони щось з цим робити. На це мені відповіли, що знають і, здається, щось на зразок «збираємося».

Після 10-ї ночі почався дощ. А ближче до 11 загарбники стали обходити периметр навколо міськвідділу, проганяти припарковані вулицею машини та цікавитися пішоходами. З супутницею, з якою я там провів кілька годин, за цими спостерігаючи, ми встигли сховатися в тіні ялинок біля будівельного магазину і пішли звідти дворами.

Безнадія, а потім радість

Попереду були вогневі точки на площі, барикади, «міліціонери» з колорадками, прорив наших на аеродром 3-го травня, натовп на площі на похороні дівчини, яка полізла під БТР, загравшись у бойову подругу бойовиків, тремтіння шибок вранці від мінометних обстрілів Карачуна, репортаж по СКЕТу про «референдум» тощо.

Обстріли міста з мінометів, обстріли аеродрому з ГРАДів, а потім – найрадісніший на багато років день у житті – звільнення Краматорська 5 липня 2014 року.

Так, війна в Україні почалася ще у 2014-му. Але у Краматорську ми прожили майже 8 років повноцінно мирним життям, крім того страшного дня 10 лютого 2015-го.

Маю надію, як і багато хто з моїх земляків – краматорців, слов’янців, дружковців тощо, – що попереду нас очікує ще радісніший, ніж навіть 5 липня 2014-го, день. Це буде день звільнення України від російських загарбників, день нашої Перемоги.