«Ніч є темна, але не є вічна… Нас так сильно охоплював відчай», – почуття воєнного часу у творчості молодих жінок Краматорська

Ці почуття знайдуть відгук у багатьох

Ми продовжуємо щомісячні публікації з віршами, що написані під час війни мешканцями Краматорська або читачами Краматорськ Пост. Зараз нас об’єднують насамперед біль за Україну, любов до рідної землі, а багатьох – сум за рідними людьми та домівкою.

Сьогодні вірші не тільки українською. Одна з авторок побажала, щоб її твір був опублікований саме в англійському перекладі.

Вірші наводяться в авторських версіях без редагування. Ви також можете запропонувати нам свої твори, які, можливо, увійдуть до наступної публікації.

Тетяна Гетьманенко

Тетяна народилась і виросла в Краматорську, пластунка. В серці її глибоко закарбована любов і вірність батьківщині, і хоча зараз вона далеко але душа і думки її у Краматорську.

Цим віршом вона дебютує на Краматорськ Пост.

| Спалах |
Запалав помаранчевий вогень
Останній вечірній стогін
З ним би мав згоріти мій відчай
Світ мав би стати нічим.
Та із сонцем палали хмари,
Окривавлені кольорами
Кольорами моєї злості:
Білий синій червоний.
Застогнало над нами небо
Небо плаче, кличе до себе
Стоїмо на своїй землі.
Тече в землю кров ворогів.
Ніч є темна, але не є вічна
Нас так сильно охоплював відчай,
Сонце встало і засвітило
Жовтим і синім.
Мої сльози такі солоні
Моє море нарешті вдома
На степах моїх виростуть квіти
Тільки б до ранку дожити.

Олеся Морозова

Лікар-психіатр, психотерапевт, яка зараз надає спеціалізовану допомогу українцям в Центрі психотравматології Центру психічного здоров'я м. Вільнюса, Литва.

Доторкнуся рукою та примарою стану,
Потім висохну краплею у проміні сонця.
Я згорнуся в клубочок та подібно титану,
Збережу нашу тишу, як свого охоронця.

Я порушу мовчання, наче вирвусь із пастки
І пíдуть по вітру слова та надії,
Виростають між нами неіснуючі грати,
Сказати щось більше я не маю вже сили.

Я наснюсь тобі завтра, а може - ніколи,
У спогад сховаю майбутню весну,
Страхи́ як таро розкладу на долоні,
Та сумніви в попіл як відьма зітру.

Збережу своє світло орієнтиром у морі,
Серед хвиль та тривог, невідомих мені.
Маленький ліхтарик у темній коморі,
Розсіє туман у бентежному сні.

Яна Ладика

Вона з Краматорська, але зараз в евакуації у Франції. Запропонувала для публікації свій вірш в англійському перекладі, який зробив на її прохання Максим Ходушко.

Oyster poem

I Corinthians 13:7
Love has the power of undergoing all things, having faith in all things, hoping all things.

(Alex)

The first oyster on my lips
Tasted salty like the sea

Like his last and deepest kiss

Like his arms his neck his knees

La Manche was calm and sunny, hey
In dozens shells I lost my hands
I drank the sea I almost prayed
Forgot about saying thanks

The second oyster melted warmed
I thought about gentle sky
His eyes were angry wet and hot
He wanted me to live not die

The street was narrow’n’dark, I think
I counted rocks those in the wall
I wanted wine – a lot to drink
I longed for love as fragile fall

The oyster three - I start to breathe
My fingers touched the greenest tide
Be well and be alive oh please
Cause I am yours and you are mine.

21 04 22

Фото обкладинки – Максим Ходушко/Kramatorsk Post