За допомогу ЗСУ пенсіонерці з Краматорського району під час окупації зламали щелепу і вибили зуби (відео)

Під час окупації Дробишевого Лиманської громади Людмила Доценко залишалася в селищі.

За допомогу Збройним силам України на п'ять діб потрапила під арешт до окупантів. Під час допитів вони зламали їй щелепу та змусили пройти через детектор брехні.

Хто "здав" її російським окупантам та чому після тортур їй не вдалося повернутися в рідний дім, — жінка розповіла Суспільному.

"Перебита нижня щелепа, залишилися цілі лише два зуби після Донецька", — так Людмила Доценко розповідає про наслідки допитів, які їй влаштували військові армії РФ під час окупації.

Пенсіонерка згадує той час, коли українське селище захопили російські військові:

"Вони зайшли о 6:00 ранку 16 травня. У кінці мого города — двоповерховий будинок багатоквартирний, де я обладнала бомбосховище — там у мене були 12 стареньких. І там ми бомбьожку всю пересиділи. Серед окупантів були військові з Бурятії, Калмикії та більшість — з Луганської області".

Місцеві в Дробишевому знали про позицію Людмили Степанівни, бо вона її не приховувала, допомагала ЗСУ.

Тільки-но селище захопили, на жінку донесли окупантам.

"Я здогадуюся, хто це міг бути. Їх нині в селі немає. Після звільнення Лиману нашими хлопцями, вони виїхали", - розповідає жінка.

У катівні вона пробула п'ять діб. Мордували її в Донецьку, де змусили пройти детектор брехні.

"З усього села тільки одна я була на допиті в Донецьку. Вони зробили такий обшук в оселі — повикидали все з хати, із хліва. Перевіряли, шукали зброю. На детектор брехні мене водили, допитувалися, чи коригувала я вогонь української армії по селу", — згадує Людмила Доценко.

Зрештою жінку відпустили. З Донецька в рідне село вона дісталася лише два дні потому, добиралася через Луганщину. Утім, у свою хату потрапити так і не змогла, там оселилися російські військові.

"Поки я була "в підвалі", в мене вже в хаті жили окупанти. Два тижні вони жили на нашому кутку, там п'ять будинків на краю вулиці, де вони заселилися. Я — і в мене там ще сім'я жила — нас виселили з будинків. Навідувалася лише у двір годувати собак та птицю. Електрики не було у сховищі, й мені треба було ходити додому, людям нашим місцевим варити їсти", — розповідає пенсіонерка.

Після звільнення громади українськими військовими у селище заїхали волонтери з гуманітарною допомогою. Відтоді та по нині Людмила Степанівна допомагає роздавати "гуманітарку" людям.