21 лютого 2024   09:17   855

"Кожен має сам зробити свій вибір, а потім жити з ним, чи померти"

"Кожен має сам зробити свій вибір, а потім жити з ним, чи померти"
Як воюється, про що міркується та що найтяжче в службі мобілізованого без досвіду, розповідає краматорець Олександр, мобілізований в перші дні повномасштабного вторгнення

Краматорець Олександр Олійник у мирному житті був журналістом, а зараз вже майже два роки боронить Україну у лавах 15-го Слов'янського полку Нацгвардії України. Був на Запорізькому та Куп'янському напрямках. За два роки війни мав лише десять днів відпустки, два з яких провів у дорозі.

Краматорськ Пост до других роковин повномасштабного вторгнення поговорив з Олександром про втому від війни, новий закон про мобілізацію та про те, чого йому найбільше бракує.

Місто зустріло страхом, яким буквально було пронизане повітря

Як Олександр каже про себе: «Я не доброволець, у звичайному сенсі цього слова, я мобілізований». До військкомату чоловік прийшов після телефонного дзвінка з ТЦК 12 березня 2022 року. Там йому одразу видали бойову повістку.

«14 березня відправили автобусами колону у невідоме… Вночі прибули до Запоріжжя, як потім з'ясувалося. 15 видали форму, а 16 автомат і патрони. 17 поїхали охороняти та обороняти ДніпроГЕС та Дніпровський район Запоріжжя. Присягу приймав уже потім, тижні за 2-3, уже на бойовому посту, всім складом караулу», - згадує Олександр.

На Запорізькому напрямку краматорець прослужив до кінця вересня 2023 року у складі 23 бригади НГУ, а потім перевівся до 15 Слов'янського полку Нацгвардії. У складі цього підрозділу Олександр воює на Куп'янському напрямку.

«Запоріжжя у березні 22-го зустріло вулицями без людей, протитанковими їжаками та іншими спорудами по всьому місту, та страхом, яким буквально було пронизане повітря. Ніхто не знав, де тоді зупинять ворога. Місто готували до оборони та міських боїв. Потім це все поступово кудись поділося, і місто стало жити майже мирним життям. Виходячи у звільнення у місто, ти відчував якийсь сюр – місто було наповнене людьми, у яких війни не було, було звичайне мирне життя. Це було трошки дико відчувати», - згадує військовий.

До мобілізації Олександр Олійник не мав бойового досвіду та не служив в армії, військовій справі, каже чоловік, довелось навчатись «на ходу».

«Срочку» не служив. У нас в роті зі 105 людей ніхто не служив «срочку» та не мав жодного бойового досвіду. Командири взводів та ТВО командира роти також були мобілізованими, вони колись навчалися на військових кафедрах. Потім з'явився ротний з досвідом. Він й формував у процесі виконання нами завдань, робив з нас воїнів», – посміхається Олександр.

"Все інше...- незначні неприємності"

Олександр розповідає, що зовсім погано було під Куп'янськом, коли довелось 9-10 км йти пішки по глевкій глині від точки висадки з броні до позицій. Йти спочатку за одним провідником, а потім за іншим, по спусках та підйомах, по ярах та річечці. Дивитись, щоб не провалитись у заповнену водою воронку, або не наступити на міну. Прислухаючись, чи не летить дрон, чи міна. Йти по відрізках "дороги", які прострілюються, повз підбитої техніки та неевакуйованих вбитих. Потім бути на позиції, яку буквально у режимі 24/7 перепахують ворожі мінометники та артилеристи. Під час приїжджає танчик постріляти, та постійно дошкуляють дрони, та ще незвані гості постійно намагаються на чай завітати.

Евакуація поранених тільки вночі. Але його спочатку треба туди віднести та повернутися. Потім вас там вже не десять, як спочатку, а тільки п'ять. І ти не знаєш, скільки діб ти ще протягнеш. Потім серед ночі команда "валимо", бо зміна прийшла.

Ну, і зворотні кілометри дороги до точки посадки на броню. По ходу на руках кілометра чотири тягнуть пораненого до точки евакуації, бо ближче евакуаційна команда під'їхати не може через те, що ця ділянка прострілюється. Легкопоранений йде сам. Ти й сам, як поранений, бо сил йти майже нема. Але ти тупо йдеш, через силу. Ось тоді було зовсім погано, а все інше, то тільки незначні неприємності.

Найбільше бракує родини та розуміння кінцевого терміну служби

На питання: чого вам найбільше бракує протягом цих двох років, - Олександр відповідає, що найбільше бракує родини та відсутності чіткого терміну демобілізації. Коли чоловіка мобілізували, у ТЦК йому видали довідку для відділу кадрів, в якій було вказано, що мобілізують терміном на 365 діб.

«Тому більшість цей рік сприймала адекватно. Проблеми почалися десь місяців за десять, коли стало зрозуміло, що то був поганий жарт з приводу максимального терміну служби в один рік. Так ось, найбільше, крім родини, мені не вистачає розуміння того, що з військової служби можливо піти не тільки уперед ногами, або по частинах, але через якийсь конкретний термін», – розказує Олександр.

До законопроєкту про мобілізацію, який Верховна Рада 7 лютого ухвалила у першому читанні, в Олександра Олійника суперечливе ставлення.

«Граничний термін у три роки в «дембель», кращий, ніж зовсім ніякого. Прочитав проєкт на сайті ВРУ – він дуже «мутний», містить неоднозначні та почасти взаємовиключні формулювання», – зауважує військовий.

На прохання дати пораду тим, у кого мобілізація ще попереду, Олександр каже: «Важко давати поради. Кожен має сам зробити свій вибір, а потім жити з ним чи померти. Кожен вибір вірний, якщо ти його зробив свідомо сам».
KramatorskPost
Додати коментар

Якщо ви хочете залишити коментар, прохання авторизуватися або зареєструватися.

Останні новини: