“Якщо ми не будемо планувати відновлення зараз, то потім отримаємо пустелю”

Чому про відновлення треба думати вже сьогодні

Тема відновлення та відбудови нашої держави загалом та/або окремих її регіонів є тригерною та болючою для українського суспільства.

Частина пересічних громадян вважає, що під час війни цим не варто займатися, тим більше не варто витрачати на це кошти, адже головною метою для всіх нас наразі є українська перемога. Мовляв, тому всі кошти маємо спрямовувати на фронт, а про відновлення та відбудову будемо думати після закінчення великої війни.

Інша частина, зокрема громадські діячі, наголошують на тому, що про відновлення ми маємо думати вже зараз, щоб мати чіткий план дій у майбутньому.

Чому ж варто думати про відновлення та чи варто квапитися з відбудовою, в чому полягають ризики хаотичного відбудовування та що має стати головним орієнтиром держави у плануванні процеса відновлення, на ці та інші питання відповів журналістам Kramatorsk Post виконавчий директор ГС “Коаліція “На лінії зіткнення” та член неформальної коаліції “Інклюзивне відновлення України” Андрій Грудкін.

“Відновлення - це не про проєктно-кошторисну документацію, а про глобальний процес”: чому важливо не плутати відбудову та відновлення?

Доволі часто поняття “відбудова” та “відновлення” плутають або ж вживають як синоніми. І це велика помилка, оскільки відновлення і відбудова - хоч і взаємопов’язані, але різні речі.

Коли ми говоримо про відбудову, то мова йде про інфраструктуру: про бетон з арматурою, про містобудування, про все, що пов’язано з будівництвом.

І тут треба підкреслити, що ці процеси відбудови вже відбуваються. І відбуваються подекуди неефективно. У влади є певні плани відбудови, які, на нашу думку, на думку Коаліції “На Лінії зіткнення”, є не зовсім коректними.

Адже наша влада пішла шляхом найменшого спротиву - розпочала відбудову, абсолютно не маючи загального бачення, якими мають бути держава, регіони та конкретні громади після війни. І тут важливо усвідомлювати, що все, що стосується відбудови, має бути вторинним після формування стратегії відновлення. Бо відбудова - це частинка, підпроцес глобально процесу відновлення.

Так, попри те, що деякі території Донеччини та Луганщини зараз окуповані, їхні військові адміністрації, на жаль, починають грати в гру, я так це називаю, вільного художника. Вони сидять там, куди переїхали, і починають собі малювати широкими мазками на холстах, які в них будуть вулиці, наприклад, у Кремінній, які будуть мурали, об’єкти тощо. При цьому відсутнє бачення, у тому числі на національному рівні, якою має бути у підсумку Донеччина чи Луганщина взагалі.

Ми розуміємо всю складність адекватного планування. Оскільки бойові дії та руйнування тривають (росіяни щодня скидають бомби, знищують вщент міста), в таких умовах важко щось прогнозувати та формувати це бачення. Але в цьому й полягає важливість цього питання.

Це мають бути вже якісно нові регіони, а не постіндустріальна радянська спадщина з жахливою демографією, яка розвалювалася вже сама по собі.

Тому задля цього наша влада має використовувати якісно нові, інноваційні підходи, які передбачають новий погляд на наші природні ресурси, можливості, на економічні моделі, на певні кластери економіки, які можуть бути створені у відновлених регіонах.

В цьому контексті ми виступаємо за те, що не треба квапитись із плануванням відбудови, допоки в нашій державі ще не синхронізоване бачення: національне - з регіональним, регіональне - з місцевим.

Через це, коли ми говоримо про відновлення, в першу чергу, ми маємо на увазі глобальний процес. І він має бути орієнтований на людей, які живуть та які планують повертатися у певну територіальну громаду, та на те, як вони там будуть жити далі.

Тобто це про візійну рамку, яка згодом повинна бути сформована у певний план - план відновлення.

Якщо говорити простими словами, наші військові адміністрації зараз купують якусь комунальну техніку, щось хаотично відбудовують, вже витрачають на це бюджетні кошти громад, але не думають, яким чином вони будуть повертати туди людей.

Візія відновлення передбачає комплексний підхід, орієнтований на те, як саме повернути людський ресурс, щоб ефективно заселити та освоїти території, що планують відновлювати. Тобто наша влада має спочатку відповісти на питання, як мають бути відновлені держава, регіони та територіальні громади, які вигоди треба створити, щоб стимулювати повернення людей.

Тому зараз важливіше та вірніше думати не про проєктно-кошторисну документацію відбудови, а зосередитися на плануванні комплексного процесу відновлення.

“Ми ризикуємо найбільшим і найдорожчим ресурсом, який в нас є, це час”: чому варто думати про відновлення вже зараз?

Відновлення - це суперкомплекс питань, що мають бути розв’язані. Як вже казав, стосуються ці питання не тільки відбудові інфраструктури: якоїсь там кількості зруйнованих шкіл, амбулаторій чи багатоповерхівок. Але й таких аспектів, як, наприклад, що робити з різними правочинами, укладеними під час дії окупаційних адміністрацій, що робити з актами цивільного стану, з документами про освіту тощо. При чому також важливо враховувати й той факт, що росіяни зараз займаються заміщенням населення в окупованих населених пунктах. І це глобальні речі, про які треба думати вже зараз, щоб знати, що робити з цим потім.
Друга причина - це психологічний чинник. Я його поставив майже наверх, бо він, дійсно, важливий. Коли, наприклад, нам кажуть забути про свій рідний дім, не думати про нього, допоки не буде деокупації або ж допоки не закінчиться війна (а ми розуміємо, що це може бути і 5, і 10 або ж 30 років, бо ми не маємо зараз можливостей прогнозувати, коли все це закінчиться), я завжди згадую єврейський народ і державу Ізраїль. Якби вони не формували свою візію створення держави, то вони б її ніколи й не створили. Це просто аналогія, приклад. Але таких аналогій інших держав доволі багато. Польща, як наступний приклад, планувала своє відновлення саме під час війни. Так потрібно робити і нам: не чекати, а планувати вже зараз.

Звісно, під час планування ми можемо помилятися, ми можемо змінювати ці плани, припускатися хибних висновків. Все це може бути. Але це набагато краще, ніж нічого не робити.

Якщо ми не будемо планувати відновлення зараз, то потім ми отримаємо пустелю. Відсутність бачення стратегії та конкретних планів відновлення призведе до міст-привидів, неякісних результатів, марних очікувань та корупції. Бо якщо людей зараз демотивувати, розповідаючи їм, що все це поки не на часі, тоді як ми будемо цих демотивованих людей повертати, де будемо брати потім їх, своєчасно незбережену, згуртованість?

Очевидно, що влада з цим не впорається потім. Тому, на нашу думку, там, у відбудованих без стратегічного бачення громадах, будуть просто пустелі, “розпил” коштів, неефективні міста з вигаданими заводами, які там ніхто ніколи не побудує.

Якщо тепер не змінити підходи до планування відновлення, ми ризикуємо найбільшим і найдорожчим ресурсом, який в нас є, це час.

“Маємо тримати соціальну згуртованість стільки, скільки це буде потрібно”: люди - головний орієнтир відновлення

Припустимо, першочергові кроки представники влади, звісно, зроблять: проведуть розмінування деокупованих територій, проведуть туди зв’язок і відкриють відділення “Укрпошти”. Якісь міжнародники допоможуть з медичними послугами, гуманітаркою тощо.

Далі вони почнуть відбудовувати старі багатоповерхівки, креслити якусь містобудівну документацію, латати якісь дірки, абсолютно не думаючи про людей.

При цьому будуть мріяти про те, що до них повернуться якісь державні підприємства, що на деокупованих територіях їм хтось набудує заводів тощо. На жаль, це не мої вигадки, це майже слова деяких очільників військових адміністрацій, які чомусь думають, що за 20 км від кордону з росією хтось їм побудує військовий завод.

Через це і відбувається загальна суспільна фрустрація, виникає недовіра до влади, знецінюються плани на майбутнє тощо. Адже пересічні громадяни не розуміють, що відбувається і для чого все це робиться. Тому що комунікація між владою та суспільством, громадськістю, часто неналагоджена: говорити про відновлення не прийнято, висловлюються думки, що це не на часі, давайте мовчати та не розкачувати лодку.

В цьому ми бачимо реальну загрозу. Адже питання для кого все це буде відновлюватися та відбудовуватися, хто буде повертатися на такі території, залишиться без відповіді.

І ми наразі маємо багато сумнівів, чи повернеться назад цінний людський ресурс взагалі.

Але вихід є. Якщо ми, влада та громадський сектор, ефективно спрацюємо та замотивуємо молодь і працездатне населення, то це питання закриється.

Ми всі зараз спостерігаємо, як наші люди дуже швидко інтегруються в нових місцях та умовах. Водночас з цим не варто боятися того, що хтось не захоче повертатися. Це станеться за умови, якщо процес відновлення буде орієнтований саме на людей та на створення таких умов в нашій державі, які б заохочували їх повертатися.

А для цього наша влада має тримати соціальну згуртованість людей, які розкидані по всьому світу зараз. Тримати з ними зв’язок стільки, скільки це буде потрібно, тобто скільки б не продовжувалася ця війна.

Такі стратегічні речі щодо повернення населення не мною вигадані. Навіть у США, які вже 300 років живуть без війни, повертають своїх людей у громади, які колись були ними покинуті, наприклад, у тінейджерському віці. Там розуміють, що у дорослому працездатному віці колишні тінейджери представляють вже найцінніший ресурс держави - людський. І от влада США на місцях знаходить і пропонує своїм громадянам певні вигідні умови задля повернення. Наприклад, соцпакет, іпотеки або ще якісь можливості, які їх можуть привабити та повернути жити у свою рідну громаду.

Все це відбувається за умови якісної комунікації влади та людей - громадського сектору, бізнесу тощо. Тому такі речі, не ті, що відбуваються зараз в Україні хаотично, а структуровані у певну візійну рамку, мають бути сформовані у плани відновлення від національного рівня до рівня конкретної громади. І ті заходи, які можна виконувати, поки не відбулося деокупації та тривають сталі бойові дії, громадський сектор і влада мають брати та виконувати разом.

Ми створили цей матеріал як учасник Мережі “Вікно Відновлення”. Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win