"Боягузи" та "герої": як війна розділила жителів Краматорська

Про одну з проблем, з якою доведеться щось робити.

Війна стала випробуванням не лише для держави. Вона продовжує перевіряти на міцність родини, дружбу, людські стосунки.

І про це я давно хотів написати. - Про те, як реагують деякі люди на сусідів, друзів, родичів, які поїхали з міста.

Повернувшись додому, я тільки ствердився у думці, яку й мав до того, - у такий час кожен має вчиняти, як відчуває. Я кажу зараз саме про залишатися або їхати.

Тоді, коли я поїхав, у квітні 2022-го, я відчував так (та й міська влада активно закликала їхати). Коли я повернувся - я теж правий. І так само тисячі краматорців і мільйони українців, яких війна буквально здерла з рідних місць.

За час, поки мене не було вдома, довелося вислухати/прочитати коментарі не просто злобні та образливі, а такі, що викликали сумніви у нормальному психічному стані людини, що їх озвучувала.

Я думаю багатьом знайоме почуття, коли ти просто не можеш збагнути - що відбувається? Звідки така агресія у твій бік? - Списуємо все на війну. Та можливо, людина, яка вас облаює, такою й була. Ваш вихід з міста - лише привід.

З подібним ставленням стикнувся не я один. Був період у перші місяці повномасштабного вторгнення, коли закиди одне одному звучали у коментарях до фейсбучних дописів, міських чатах, а комусь, напевно, доводилося чути їх у розмовах.

Тих, хто поїхав, називали с*кунами, боягузами, зрадниками. Хочеться спитати: з якого переляку?! Зокрема, з якого переляку ті, хто таке собі дозволяє, вважають себе героями? Герої у нас насамперед на фронті.

Агов, ругателі, хіба вам щось винні ті, хто поїхав? Вони вам аж такі "дорогі", що ви криєте людей матюками, принижуєте, плямуєте їхні добрі імена та виставляєте себе бовдурами?

У свій бік я подібні тавра теж отримував.

Але трапляється й дещо гірше. Наприклад, погрози на зразок "от тільки поверніться". Це коли той, хто залишився виявляє неприховану агресію, коли в його голові ти став ворогом, і він каже щось типу "це місто більше не для вас".

Хотілося б сказати "добродії", але ні. Яке ж тут добро. Хай буде щось нейтральне.

Співгромадяни, будь ласка, не треба так. "Скотиняки" - то фірмове слово підзабутого політика, досить м'яке, але краще застосоване до ворогів.

Ті, хто поїхав, - не вороги. Вони ваші співгромадяни, знайомі, родичі, друзі.

Поїхала людина - так їй було потрібно, так вона відчувала, такі зрештою обставини, про які вам до речі зовсім ніхто не має звітувати.

Людина повернулася, - ми з вами раптом що про дорослих - теж саме. Так людині треба, так відчуває, такі обставини.

Вдома я переконався, що за усіх спроб об'єктивності "точка сідєнія опрєдєляєт точку зрєнія" - все ж таки. Як приклад, у зрадо-дискусіях щодо підтримки міста у належному стані, а надто доріг. Щодо них часто забувають, хто їздить по них, коли о 9-й вечора вимикається вуличне освітлення, і для кого потрібна розмітка, крім не дуже численних нині цивільних.

Якщо є агресія - скеровуй її на ворогів України.

Дай, Боже, більшість тих, хто поїхав і хоче додому, повернуться. І що то має бути? Взаємний обмін медалями "Не виїжджав(ла)" та "Повернувся додому" зі святковим мордобоєм у сквері Профспілок на фонтані?

Мабуть, це має бути якщо не розуміння, то принаймні сприйняття.

Фото обкладинки - Ярослав Хмарський/Kramatorsk Post

Автор тексту - Максим Ходушко