Польський волонтер Анджей Швєркош: "Краматорськ - моє місто, тут є все для життя"

Він розповів про свій досвід волонтерства і чому своє майбутнє повʼязує з Україною попри війну.

"У Краматорську зараз зосереджене все моє життя", - каже польський волонтер Анджей Швєркош. Тут він працює, продовжує свою діяльність в допомозі України та будує особисте життя. Тут його теперішнє та майбутнє.

Шлях Анджея як волонтера розпочався в травні 2022 року, коли він залишив свою батьківщину і подався на Чернігівщину з гуманітарною допомогою. Він об’єднав довкола себе людей, які готові були допомогти продуктами, засобами гігієни, медикаментами, одягом, дитячими речами постраждалим від війни українцям. Його бажання допомогти було більшим за страхи, і це стало ключем на шляху до волонтерства в Україні. Зараз він займається евакуацією цивільних з прифронтових територій Донеччини.

Ми спитали польського волонтера про його досвід, про виклики, з якими він стикається, і чому він бачить своє майбутнє лише в Україні.

Які були думки, коли ви дізналися, що Росія розпочала повномасштабну війну в Україні?

Я, м’яко кажучи був в ступорі, бо не до кінця вірив, що в наш час, в центрі Європи, може розпочатися війна, але також я усвідомив, що якщо Україна не втримає лінію оборони, то дуже скоро це чекає і Польщу. Тому багато часу думати не було, я вирішив діяти.

Який був ваш перший гуманітарний маршрут в Україну?

Вперше ми поїхали в Чернігівську область. Моя колега Марта познайомилася там зі священиками, які допомагали нам в логістиці та комунікації під час наших поїздок. Через них ми вже чіткіше почали розуміти запити та часові рамки, в які ми повинні були орієнтовно вкладатися.

Чи ви до кінця розуміли рівень небезпеки в містах, куди направлялися?

Відверто кажучи, спочатку ми не розуміли повністю небезпеки, що є очевидним, але відвідавши декілька разів Україну, зрозуміли масштаби. Таким чином і почали змінюватися люди в команді. Хтось долучався, а хтось відмовлявся від подальших поїздок.

Як ви шукали однодумців та організовували свій перший гуманітарний збір, ще будучи в Польщі?

У всіх соцмережах були одні і ті ж новини, довкола яких збиралися люди, які готові були допомагати. Через різні групи, коментарі під постами, через знайомства утворювалися нові кола знайомих людей.

Чи будували ви план роботи та чи ставили собі конкретні цілі?

Чітких планів не було, але було розуміння, що ми працюватимемо в різних варіаціях. Тобто все залежало від того, що ми вже маємо і яку гуманітарну допомогу нам вдалося зібрати за два тижні. Наприклад, якщо у нас була перевага в дитячих речах, то перед від’їздом ми шукали дитячі будинки чи лікарні, куди це можна було відвести.

Що було найважчим на початку та що створює складності зараз?

Важко було з паливом. Дорога з Польщі на схід України далека, тому завжди виникали труднощі з пошуком бензину. Але це і досі не змінилося, ця проблема ще існує, хоча зараз я працюю та живу локально в Краматорську і багато палива не потребую, та коли потрібно їхати у відрядження, то розумію, що проблема незмінна.

Що було вирішальним, коли ви зробили гуманітарну місію додатковою і розпочали евакуйовувати людей з прифронтових міст та міст, де частково відбувалися бойові дії?

Я познайомився на Чернігівщині з людьми, які часто говорили про важливість евакуації і недостатню кількість людей, які готові це робити, а я мав майже всі ресурси для цього: машина, бажання допомагати ще більше і найголовніше – відсутність страху. Тому все сталося логічно і я знайшов свою нішу у волонтерстві в Україні.

Коли та як ви переїхали до Краматорська?

В 2023 році я почав працювати з міжнародною організацією, яка працювала на Донеччині. Я виконував обов’язки водія. Це були різні задачі - від евакуації цивільного населення з прифронтових зон до роботи з військовими на медеваку. І це була саме та діяльність, де я почувався комфортно. З кожним днем я мав більше розуміння того, що робити далі, а що змінювати. Я знайомився з новими людьми, з новими організаціями. І таким чином я познайомився з благодійною організацією «Всі Поруч», яка працює по всій Донецькій області, але локально зосереджена в Краматорську. Я зрозумів, що настав час рухатися далі, змінювати організацію, з якою працюватиму, і переїжджати сюди. Я зрозумів, що Краматорськ – моє місто. Я знайшов тут квартиру та роботу, пізніше побудував особисті стосунки з дівчиною. Тут наразі зосереджене все моє життя.

Чи шкодували ви про прийняте рішення кардинально змінити своє життя?

Ніколи не шкодував, завжди було і є це відчуття, що я правильно вчинив і йду правильним шляхом.

Ви вже більше двох років волонтерите та майже два роки, як переїхали жити в Україну. Чи плануєте ви повертатися назад в Польщу?

Україна зараз – це мій дім. Тут за майже три роки я маю більше, ніж за все своє життя в Польщі та Франції. Я планую в подальшому будувати своє життя тільки тут, маю мрію купити тут будинок.

З чого варто почати роботу іноземним волонтерам, які хочуть працювати в Україні?

На мою скромну думку, всіх, хто хоче долучатися до волонтерського руху в Україні, варто розпочати зі знайомства з українськими волонтерськими організаціями, бо тільки українці чітко знають, яку допомогу вони потребують, дають чіткі запити та ставлять задачі. Дуже часто європейці думають, що краще знають, як допомогти Україні, бо в них є «європейський досвід», але це не завжди правильно. Українські волонтерські організації краще розуміють ситуацію саме в їхньому регіоні, знають, до кого з органів влади звертатись за підтримкою, вже мають контакти з військовими адміністраціями, що є обов’язковим наприклад, для евакуації (волонтер, який би він не був безстрашний, не має права самовільно їхати в небезпечні зони, але багато хто з європейців цим нехтує).

В Краматорську я знайшов для себе все, щоб бути ефективним волонтером, який зважує всі ризики та слідує правилам поведінки для цивільної людини в прифронтовій зоні. В Краматорську є вся мені необхідна інфраструктура для життя, в тому числі особистого, бо зі своєю дівчиною також хочеться ходити на побачення в хороші місця.

Марія Семанишин