"Ми жили у школі, в душ завжди стояли черги": краматорці розповіли про свій досвід евакуації

Три історії людей, які виїхали з Краматорська у 2022 році.

Лінія фронту у Донецькій області рухається не на користь України - ворог підібрався впритул до таких міст, як Покровськ, Мирноград, Українськ, Селидове, Торецьк, захопив частину Часів Яру і Нью-Йорку. Тож деякі краматорці замислюються на евакуацією з міста. Ось історії трьох людей, які зробили це у 2022 році - їхній досвід допоможе уявити, з чим можна зіткнутися під час евакуації.

"Нас поселили у дитячий садок з маленькими ліжками"

«Те, як ми евакуювалися, ніколи не забуду. Це було якраз на день обстрілу вокзалу Краматорська 8 квітня 2022 року», - каже Дмитро.

План евакуації спочатку був чітким: через перевізника Дмитро та його рідні домовилися про транспорт, який мав доставити їх до Дніпра. Але день з самого ранку не задався - та машина, якою вони повинні були виїхати, зламалася і, нервуючи, Дмитро та його рідні потрапили до звичайної маршрутки, переповненої людьми.

З собою вони мали три рюкзаки та трохи речей з надією, що це всього на тиждень, а потім вони повернуться додому. Дорога була нелегкою: постійно десь зупинялися, і коли стояли біля залізничного вокзалу, дивлячись, як люди евакуюються потягами, не могли уявити, що незабаром цей вокзал стане місцем страшної трагедії.

«Ми вже виїхали за місто, стояли на заправці у Павлограді через повітряну тривогу, як почали розриватися телефони - повідомлення про жорстокий удар по людях на вокзалі Краматорська. Багато хто почав дзвонити своїм, всі були "на паніці" і нічого не розуміли, що робити далі», - ділиться Дмитро.

Прибувши до Дніпра, родина Дмитра мала надію дістатися до Олександрії, де у маминої знайомої був варіант прихистку в гуртожитку. Але залізничні вокзали були закриті, потрапити в Олександрію можна було через BlaBlaCar, але тільки вранці. Завдяки знайомим сім'я змогла знайти прихисток на ніч у Дніпрі, а вже на ранок виїхала до Олександрії. Проте коли вони прибули, виявилося, що гуртожиток більше не приймає переселенців. «Нам пощастило, що волонтери дали контакти, і нас поселили у дитячий садок. в ясельній групі з маленькими ліжками, де все було маленьке, але це для нас виявилось краще, аніж повертатися до Дніпра. Спочатку було незвично: нове місто, люди ну зовсім інші за відчуттям. Але для переселенців зробили все чудово: давали талончики на харчування та годували сніданком та обідом безкоштовно» - згадує Дмитро.

Його родина продовжувала шукати квартири, постійно моніторючи та питаючи людей, чи не здають вони чи їхні знайомі житло. Врешті через тиждень проживання у садку вони перебралися на орендовану квартиру. На початку їх дуже сильно рятував ринок, куди місцеві фермери привозили їжу за доступними цінами.

«Люди тут дуже гостинні, немає такого, щоб з тебе щось запитали або якось косо подивилися. По розмові - суржик подекуди. Чи хочемо ми повернуться? Звичайно, хочемо. Воно знаєте, дім є дім - місце, де почуваєшся набагато краще. Але наразі повертатися все одно страшно, бо ось цей страх, що знову доведеться бігти в нікуди, він так і залишився. Тому повернемося тільки тоді, коли будемо впевнені, що це безпечно», - поділився Дмитро.

"Поїздка здавалася нескінченою"

Юлія є однією з тих, хто евакуювався з сім'єю та з собакою евакуаційним потягом до Львова за кілька днів до теракту на залізничному вокзалі. Їхнє рішення покинути місто було продиктоване страхом через окупацію Ізюму і небезпекою для Краматорська, яку вона відкривала.

Того дня на вокзалі було дуже багато людей, яких волонтери організовано ділили на групи (похилого віку, з дітьми, одинаки), щоб краще розподілити по вагонах. У самому купе взагалі перебувало девʼять людей, два коти, папуга та собака.

«Ця поїздка здавалася нескінченною, я постійно боялася, що потяг можуть обстріляти. Ми їхали майже добу» - ділиться своїми переживаннями Юлія.

Коли вона разом з родиною прибули до Львова, то волонтери дали їм адресу, де проходило розподілення евакуйованих. Родина дісталася цього місця самостійно: спочатку трамваєм, а потім пішки до школи, яка була тимчасовим прихистком.

«Ми пробули там близько трьох днів. Нас годували тричі на день, надавали одяг, працювали психологи і навіть була можливість випрати речі. Але через повітряні тривоги щоразу доводилося спускатися в укриття» - згадує Юлія.

Станіслав, на відміну від Юлії, евакуювався після теракту на вокзалі Краматорська. Він відчув, що загроза для його життя та життя родини стала критичною. Спочатку вони разом з сім’єю виїхали автобусом до Дніпра, а звідти потягом до Черкас. Станіславу пощастило більше, бо шлях евакуації пройшов спокійно. Він перебував у шкільному прихистку три місяці.

«Там були два душі: один для хлопців, інший для дівчаток, але до них завжди стояли великі черги. Годували тричі на день, працювали психологи і навіть плели сітки для Збройних сил України» - ділиться Станіслав.

Попри некомфортні умови, крики дітей та галас, Станіслав був єдиний зі знайомих, хто зміг завершити навчання і захистити магістерський диплом на "відмінно".

Юлія та Станіслав шукали квартири своїми зусиллями, опираючись на те, що більше підходить під їхній бюджет. Юлії вдалося потрапити на хорошого ріелтора, який допоміг знайти квартиру у Рівному. На той момент прямого потяга зі Львова до Рівного не було, тож їм довелося робити пересадки - спочатку електричкою зі Львова до Здолбунова, а потім іншою до Рівного. Для Станіслава пошук квартири закінчився невеликою комуналкою у Черкасах. «В той момент це справді була гарна «квартира», але через пів року все це відчувалося наче пацієнт лежить у лікарні» - каже Станіслав. На сьогоднішній день він проживає у комфортнішому житлі.

Наразі евакуація з Донецької області продовжується до таких областей, як Кіровоградська та Рівненська. Кожен, хто потребує евакуації, може залишити заявку за телефоном обласної «гарячої лінії» — 0-800-500-121, 0-800-408-911 (для евакуації тяжко хворих і осіб з інвалідністю звертайтесь за номером - 0-800-332-614), 073-050-0121 - Viber, WhatsApp, Telegram, Signal).

Анастасія Трунова