Як зустрічали Святий вечір в Україні

У цього свята багата історія та традиції.

З 2023 року святкування Різдва в Україні відбувається за новоюліанським календарем – 25 грудня. Тому Святий вечір випадає на 24 грудня. Це один з найбільш урочистих днів серед християнських традицій, який супроводжується масовими гуляннями та обрядами.

По всій Україні зі Святвечором пов’язаний обряд приготування першої куті. Її називали багатою, оскільки, крім неї, готували 11 пісних страв, серед яких обов’язково мали бути борщ, риба, гриби, пироги з квасолею і капустою, картопля та узвар.

Кутю традиційно виготовляли з пшеничного чи ячмінного зерна (на півдні України з рису). Перед тим їх вимочували у воді, товкли у ступі, сушили і знову товкли, щоб остаточно звільнити від луски. Кутя вважалась основною обрядовою їжею, а тому з нею пов’язано чимало обрядодій. Після її приготування, вийнявши горщик, дивилися: якщо зерна піднялися через вінчик – на добробут, а запали – на лихе передвістя. До звареного збіжжя додавали меду, але пам’ятали прислів’я:» Не передай куті меду». Подекуди заправляли товченим маком, волоськими горіхами, родзинками та іншими смаковитими приправами. Усе це розмішували з узваром.

Найважливішим у цей день був обряд,"нести кутю на покутю", адже вона неодмінно має стояти в новому горщикові протягом усіх свят. У деяких районах це мав робити найменший хлопчик у родині. Напередодні батько виплітав йому нові вовняні рукавички: одягнувши їх, брав горщики, несучи його, промовляв: "Несу кутю на покутю, на зелене сіно, щоб бджоли (або курчата) сіли".

На півдні України, як правило, кутю несла господиня, перед тим наказавши всім присутнім сісти й супроводжувати дію звуками квочки (кво – кво); коли ж ставили узвар, то просила всіх устати й кудкудакати (кудкудах – кудкудах). Це для того, щоб гарно неслися кури та виводили курчат. Але здебільшого кутю відносив на покуть хтось з чоловіків.

Як тільки на небосхилі з’являлася перша підвечірня зірка, всією родиною сідали за багатий стіл. Стіл дійсно був багатим – із дванадцяти різноманітних страв, а звідси й назва "Багата кутя", чи "Багатий Святвечір". Першим, як і годилося, займав місце господар, а за ним інші члени родини. Під час святкової вечері намагалися не виходити з-за столу й розмовляти тихо. Вставши, глава сімейства пропонував пом’янути покійників і запросити їх на Святвечір. Вважалося, що саме в цей час усі близькі й далекі члени родини мають прийти до оселі, а відтак звільняли для них місця на лавах, ліжках, стільчиках, ставили страви й клали ложки. Слідом за господарем виголошували молитву усі присутні.

Обряд поминання померлих є у всіх регіонах. В одних випадках цим дійством починали вечерю, в інших – робили наприкінці. Господар поіменно називав небіжчиків, приказуючи: "Хто вмер, той у ямі, а хто живий той з нами" чи "Царство їм небесне, хай легенько лежиться, а нам легко живеться!" Залишивши трохи куті в мисці, клали в неї чи поруч ложки, а вдосвіта на Різдво дивилися, чи не перевернулась чиясь: це означало, що власник такої ложки "скоро піде з цього світу". Наступну молитву виголошували нині сущим – усім членам родини, їм зичили здоров’я і щастя, бажали, щоб гуртом та в злагоді дочекатися наступного Різдва.

Після цього господар брав свічку та миску з кутею і, поклонившись до чотирьох кутів, передавав страву дружині. Перед тим як починати їсти, старійшина, зачерпнувши ложкою куті, підкидав її до стелі – на “приплід”.Усі стежили, скільки прилипне зернин, ото стільки з’явиться в новому році ягняток та іншої живності. Друга порція призначалася врожаєві зернових, третя – кількості роїв, адже традиційно в кожному господарстві тримали бджіл. Тільки після цього починали вечеряти. Після вечері діти відносили обрядову їжу своїм хрещеним та бабам – пупорізкам.

З Багатим Святвечором пов’язано чимало повір’їв, Господарі готували для взуття нові солом’яні устілки, які носили до Василя, потім перевертали їх на другий бік, а після Водохреща підкурювали корів, які хворіли. На Лівобережжі хлопці та дівчата робили устілки з сіна, що лежало на покуті, для правого чобота, а напередодні Нового року клали під подушку, приказуючи: "Хто мені судиться, той сю ніч присниться".

Крім того, дівчата мили посуд і виносили його на вулицю, постукуючи в миски; звідки одізветься пес туди піде заміж. Потім підходили до вікон сусідів: якщо чули слово “сядь” – то пощастить вийти заміж, а коли “йди” – в цьому році не прийдуть свати. Якщо дівчина хотіла побратися з хлопцем, то підходила до хліва і слухала, як поводяться свині: тихо сплять – в родині лад, а коли кричать – у сім’ї часті сварки…

Сьогодні не всі обряди ми знаємо і виконуємо, але свої звичаї, ми шануємо і самі визначаємо, які з них ми будемо застосовувати в Святий Вечір! Щасливого Вам Різдва!

Анатолий Змиев