"За ворогів можемо помолитися": каже о. Віталій Лімішенко, служитель Православної Церкви України у Краматорську

Розповідаємо, як він став священником, що думає про УПЦ МП та як переживає поховання загиблих військових.

Легкий, втім відчутний запах ладану тремтить у повітрі. Блиск свічок відбивається від ікон і здається, що їхнє світло сяє яскравіше за електрику.

Недільна служба у храмі Юрія Переможця у Краматорську триває.

— Це сьогодні ще небагато народу, буває значно більше, — каже нам після о. Віталій.

За сповіддю відбувається причастя, за молитвами лунають пісні.

«Боже великий, єдиний, нам Україну храни» співає разом вся громада. Цю пісню-молитву на музику Миколи Лисенка ще називають духовним гімном України.

У храмі Юрія Переможця триває недільна служба. Фото — Ярослав Хмарський/Kramatorsk Post

Кількадесят парафіян потроху розходяться. А це значить, що о. Віталій Лімішенко готовий поспілкуватися.

Від московського диякона до українського священника

— Деякі військові долають по 30 кілометрів в один бік, щоб відвідати недільну службу, - розповідає він.

Додає, що до храму приїжджають вінчатися, — і цивільні, й військові.

Але ж як його до храму привів життєвий шлях?

— У молодості я був дияконом у московській церкві, мені це дуже подобалося, - пригадує пан Віталій.

— Його туди взяли через гарний голос, - підключається до розмови жінка, Наталія Лімішенко.

Щоправда, з певних причин він потрапив під заборону. Не служив майже 20 років, і вже не вірив, що ще служитиме.

— Та ось у 2015 році нашому сину, — продовжує він, — прийшла повістка на строкову службу до ЗСУ. На той час я розумів, що до московської церкви я більше не піду. Хотілося піти до українського священника, щоб почитав над сином, щоб служба в того була добра.

Віталій з Наталією звернулися до храму Юрія Переможця, де тоді настоятелем був о. Ігор Ананьєв.

Під час молебну Віталій Лімішенко доладно підспівував, — а голос у нього справний.

Після молебну чоловіки поспілкувалися про бажання служити у церкві та загалом потоваришували.

Отець Віталій після недільної служби. Фото — Ярослав Хмарський/Kramatorsk Post

Оскільки за плечима у Віталія Лімішенка було "п'ять років служб у московській церкві", тож порядок він знав:

— Великий проміжок часу я цим не займався, але о. Ігор представив мене владиці. А вже у 2017 році владика Сергій, митрополит Донецької єпархії тоді ще УПЦ КП рукоположив мене у священники.

На той час Віталій Лімішенко працював на заводі та був волонтером ГО "Разом".

— Поки сам не повернувся до церкви, служби йому навіть снилися, - каже пані Наталія.

Відтоді Віталій Лімішенко займається справою, яка йому до душі: служить у Православній Церкві України (ПЦУ).

Як велика війна впплинула на українську Церкву у Краматорську та що він думає про УПЦ

З початком повномасштабного вторгнення майже півтора року він залишався єдиним служителем ПЦУ в Краматорську. Це тривало десь з кінця березня 2022 року до вересня 2023.

— Потім до міста повернувся о. Ігор, а згодом - о. Олександр, який служить у храмі ПЦУ на бульварі Машинобудівників.

Отець Павло, засновник храму. До нього приїздили зі всієї України, він лікував людей, але сам помер від раку. Фото — Ярослав Хмарський/Kramatorsk Post

Отець Віталій розповідає, що велика війна помітно позначилася на парафіянах:

— Дуже багато людей у Краматорську повністю викреслили для себе московську церкву, - не вагаючись каже він та одразу додає: Хоча у нас чимало таких, які мають хворобливе уявлення, - вони визнають, що Москва - це погано, але московський поп, кажуть вони, "це ж мой батюшка, він хороший".

Він визнає, що у нас небагато тих, хто постійно відвідує церкву, більше номінально православні "на свята". Втім саме завдяки невеликому відсотку таких постійних парафіян, які покинули "московську церкву" (так о. Віталій називає УПЦ (МП)) збільшилася кількість парафіян ПЦУ у Краматорську.

— Їх стало набагато більше, - стверджує він.

На моє питання, чи виходить так, що він ніяк не контактує зі священниками УПЦ, одразу каже:

— Священниками РПЦ - не називайте їх УПЦ. Це РПЦ в Україні. Вони мімікрують під Українську Церкву. Якщо ви з ними поспілкуєтеся, налагодите спілкування на довірі, вони вам скажуть про те, що і я вам кажу - ви зрозумієте, що перед вами звичайний священник РПЦ, для якого Україна - це просто кормова база.

Як о. Віталію даються відспівування загиблих військових

— Важко, - каже о. Віталій Лімішенко, - дуже важко. Хворію після кожного відспівування. Це жах, це вимотує. Коли ти ховаєш молодих, здорових, дужих, найкращих синів нашої землі - це не може проходити безслідно. Я пропускаю все це через себе.

Під час поховань він щосили намагається сам не заплакати. Розуміє, що це погано впливатиме на родичів.

О. Віталій відспівує полеглого захисника України. Фото Фото — Дмитро Глушко/Kramatorsk Post

Щодо технічного боку поховань, о. Віталій працює через ТЦК, який його запрошує.

— Але це ви кажете тільки про військових. А їх значно більше. Є прикордонна служба - зовсім інша організація. Є Нацгвардія. Навіть поліцейські - теж звертаються до мене.

В храмі Юрія Переможця він відспівав вже багато хлопців: "І по кожному болить".

Чимало з них були його знайомими чи друзями, яких він знав при житті.

Заповіді Христові та війна

Як поєднати заповіді Христа про те, що коли тебе б'ють по одній щоці підстав іншу? Або як під час війни сприймати слова про прощення ворогів? На ці питання о. Віталій відповідає так:

— Дивіться, ми не повинні сприймати ворога, який прийшов нас убивати, як людину. По-перше, ми повинні пробачать ворогу, але такому, який хоче, щоб йому пробачили. Якщо над тобою стоїть людина із сокирою і намагається тебе знищити, ти повинен зрозуміти, що тобі Господь дав тіло, яке треба одягати, взувати, доглядати, лікувати, в теплі зберігати, а тут надо тобою якась гидота, схожа на людину, занесла для удару сокиру. Що треба зробити? - Відтяти ту руку з сокирою. А коли воно вже корчиться і просить пробачення - от тоді можна пробачати.

У храмі Юрія Переможця затишна атмосфера. Фото — Ярослав Хмарський/Kramatorsk Post

За його словами, через те, що росіяни теж називають себе православними, вони намагаються впливати на українців. От тільки хочуть українців убивати, а ті мають їх за це прощати.

А як же тоді бути з закликом любити ворогів?

— Ми можемо за них помолитися, - каже о. Віталій, - та ми й молимося за них.

Це саме його відповіді на ці питання.

— Розсилки не було. - посміхається він.

Це означає, що вказівок згори, від керівництва ПЦУ щодо того, як пояснювати такі моменти під час війни, не надходило.

— У нас скільки священників, стільки на цю тему думок. Коли до мене приходять хлопці й кажуть: "Батюшка, я вбивав", я їм кажу - ти чистив нашу землю від ворогів, які прийшли нищити нас. Ти захищаєш народ України, викорінюєш зло, яке прийшло до нас.

Недільні служби у храмі Юрія Переможця відбувається о 8-й ранку, вул. Проїзна 78а.

У храмі Юрія Переможця є чимало потреб, зокрема відремонтувати літній храм, який постраждав під час російського обстрілу школи № 23, обладнати приміщення для тимчасового притулку для жертв домашнього насильства тощо.

Телефон для довідок: (050) 762-03-04

Номер картки Приватбанку для допомоги на храм: 4149-4999-9530-3029, Лімішенко Віталій Вікторович.