Ракети для Кабміну

Експорт зброї – один з небагатьох фінансових потоків, що нині перебуває поза контролем уряду.

Аби змінити ситуацію на свою користь, Кабмін вдається відразу до кількох порівняно чесних відомчих реформ: підпорядкування урядові «Укрспец­екс­пор­ту» (головного постачальника вітчизняної зброї на зовнішні ринки) та передачу повноважень з продажу продукції українського ОПК за кордон іншим, більш лояльним до кабмінівської коаліції структурам.

Від моменту свого повернення у виконавчу владу регіонали намагаються відновити вплив на військову комерцію. І досі безуспішно. Не всміхається «біло-синім» чи то бог війни, чи то бог комерції: вже понад півроку вони не можуть поставити лояльний менеджмент у відповідних департаментах Міноборони та в «Укрспецекспорті». Міністром оброни залишається Анатолій Гриценко, який не допускає до продажу надлишкового військового майна донецьких генералів, тому реалізація непрофільних армійських активів досі заблокована кабмінівським мораторієм. На чолі «Укрспецекспорту» – призначений 2005 року Сергій Бондарчук, який переконаний, що експорт озброєнь і військове співробітництво як елемент зовнішньої політики є сферою впливу Президента. Відтак Кабмін докладає максимум зусиль для того, аби усунути з посади норовливе керівництво цього держпідприємства, або бодай послабити його контроль за продажем озброєнь за кордон. Ціна питання – щорічний експорт на рівні $700 млн.

Останні урядові ініціативи щодо «Укрспецекспорту» мають на меті підпорядкувати підприємство шляхом його реформування. Так, за повідомленням представника Президента в Кабміні Олександра Шлапака, правляча коаліція має намір створити на базі існуючої державної компанії з розгалуженою системою державних структур однойменний національний концерн, підпорядкований уряду. Ініціатором реформи виступає віце-прем’єр з питань ПЕК Андрій Клюєв, який останнім часом прославився відомчими зачистками: варто згадати хоча б кадрові ротації в «Ощадбанку», під час яких структуру очолили банкіри, які донедавна працювали в бізнес-структурах братів Клюєвих. Аналогічні спроби здійснювалися ще у вересні минулого року, але тоді президентська команда заблокувала постанову Кабміну поданням позову до Конституційного Суду. Розгляд цієї справи, як це часто буває в подібних випадках, розтягнувся донині.

Регіонали не чекали на висновки суду, а приготували комбінацію підпорядкування «Укрспецекспорту» під іншим соусом. Спершу Віктор Янукович з високої трибуни розкритикував діяльність експортерів зброї та закликав реформувати оборонно-промисловий комплекс. Прем’єр закликав – треба виконувати його гасла. Будь-які реформи українське чиновництво завжди починає з прибуткових і перспективних компаній. Тож взялися за «Укрспецекспорт» – компанію, яка за 10 років свого існування продала за кордон зброї на $2,5 млрд і яка торік мала приріст обсягу торгово-посередницької діяльності на рівні 16%.

Трансформація держкомпанії у національний концерн може не найкраще вплинути на її фінансові показники: в такому серйозному бізнесі, як збройний, де партнери ніколи до кінця не довіряють одне одному, зміна реквізитів фірми, форми її власності, керівництва – аж ніяк не найкраща характеристика для провідного гравця (навіть у найскрутніші часи Україна не полишала світовий топ-10 експортерів зброї). Якщо реформування «Укрспецекспорту» не обмежиться лише зміною вивісок, то наслідки міжвідомчих комбінацій буде важко спрогнозувати. Конфігурацію концерну нині важко уявити. Новопризначений міністр економіки Анатолій Кінах, наприклад, говорить про необхідність створення структури, що об’єднає підприємства оборонно-промислового комплексу (в цій галузі зараз працюють приблизно 1,5 тисячі підприємств). Чиновники Мінпромполітики впевнені, що немає жодного сенсу передавати ОПК під дах «Укрспецекспорту». Підприємства української оборонки загалом мають доволі кволі показники господарської діяльності, і в разі їхнього злиття зі спецекспортерами на виході виникне малопривабливий монстр. Не кажучи вже про те, скільки часу знадобиться на подолання опору червоних директорів, які з радянських часів вважають себе недоторканною елітою української промисловості. Проте остаточну долю концерну чи держкомпанії має визначити Рада національної безпеки та оборони, де представники президентської команди, вочевидь, блокуватимуть реформаторські починання Кабміну.

Утім, і цей варіант реформатори передбачили. Якщо відомча доля «Укрспецекспорту» визначиться не на користь коаліції, починає діяти принцип – «якщо ворог не здається, його знищують». Кабмін здатен задіяти весь свій адміністративний потенціал, аби послабити чи повністю знівелювати вплив керівництва «Укспецекспорту» на торгівлю зброєю. Перші кроки в цьому напрямку вже зроблені. Так, наприклад, про свої експортні амбіції вже заявив один із новостворених державних концернів – «Авіація України». Підтриманий керівництвом Мінпромполітики менеджмент концерну сподівається найближчим часом здобути статус спецекспортера, тобто дозвіл продавати за кордон військове устаткування та продукцію подвійного призначення. Якщо ця ініціатива матиме продовження, «Укрспецекспорт» можуть усунути з такого перспективного сегмента, як продаж техніки, призначеної для військової авіації. Таким чином монополіст може втратити контроль над частиною «збройних» грошових потоків. Створенням аналогічних «Авіації» концернів урядові структури зможуть забрати в «Укрспецекспорту» і решту підгалузей оборонного експорту.

Такі ініціативи можуть знайти відгук серед керівників військових підприємств. Зберігаючи інкогніто, директор одного з кримських заводів, що спеціалізується на виробництві техніки для військово-морського флоту, так формулює претензії до «Укрспецекспорту»: «У більшості випадків стан українського ОПК – наслідок діяльності дилетантів. Було б непогано звернутися до історії й проаналізувати, хто і як керував військово-промисловим комплексом у СРСР. Це не ностальгія. Можу судити з прикладу Міністерства суднобудівної промисловості. Усі без винятку міністри пройшли школу від майстра/конструктора до керівника підприємства-главку-міністерства. У главках працювали люди з різних куточків країни. Вони розуміли проблеми, мали життєвий (нинішньому керівникові «Укрспецекспорт» Сергієві Бондарчуку 35 років. – Ред.) і професійний досвід. Тому, на мою думку, варто ставити запитання не керівникам підприємства, а іншим панам: «Що ви конкретно зробили для розвитку для збереження ОПК?» Не останнє запитання – чи потрібна монополія «Укспецекспорту» та його дочірніх структур? Адже маємо досвід попередніх років, коли підприємство отримувало разовий дозвіл на виконання конкретного контракту. Нинішня ситуація є такою, що за поняттям «ексклюзивні права» не криється поняття «ексклюзивні обов’язки». В Україні немає єдиної політики експорту озброєнь. Хто фінансує науково-дослідницькі та конструкторські розробки? У структурі українського експорту озброєнь залишається мізерним відсоток розробок». На таких настроях старих виробничників і можуть зіграти урядові реформатори, які пообіцяють ОПК нові обрії на зовнішніх ринках. Позиція «Укрспецекспорту» в цьому питання є цілком зрозумілою: Сергій Бондарчук апелює до досвіду Росії, де вся зовнішньоекономічна військова діяльність сконцентрована в руках держкомпанії «Рособоронэкспорт». Успіхи росіян на світовому ринку озброєнь завжди фігурують у розмовах українських політиків, коли вони говорять про ОПК. Адже саме в цій галузі ми є одночасно конкурентами та стратегічними партнерами – Україна успадкувала 40% потенціалу радянської «оборонки». Однак належного застосування цьому спадку в нашій країні досі не знайшлося через те, що реформи галузі мають поверхневий характер – такі собі парадні шикування на тлі відверто слабкої «бойової та політичної підготовки».

Однак навіть поверхневі зміни можуть мати відчутні негативні наслідки. Відомчі бої навколо «Укспецекспорту» викликають неабиякі побоювання в Міністерстві оборони. «Оскільки від їхньої діяльності («Укрспецекспорту» та дочірніх структур. – Ред.) залежить поповнення спецфонду Міноборони, – говорить міністр оброни Анатолій Гриценко, – то мене непокоїть те, що будь-яка реорганізація може спричинити невиконання військового бюджету в частині спецфонду. Ми можемо недоотримати передбачені суми. Через це можуть бути зірвані програми». За словами міністра, співпраця військових з «Укрспецекспортом» у галузі виконання експортних контрактів дозволяє заощаджувати десятки бюджетних мільйонів гривень. Утім, ціна питання є вищою за названі Анатолієм Грищенком суми, адже сьогодні лише 3% від загальної кількості озброєнь, що виробляються в Україні, перепадають українській армії. Якщо усунути військових від співпраці з «Укрспецекспортом» (при підпорядкуванні цієї структури Кабміну є цілком можливою її подальша комерціалізація та вихід зі спільних з Міноборони проектів), то вони матимуть ще менше коштів на модернізацію техніки.

Бюрократичні рухи навколо «Уксрпецекспорту», звісно, не залишаться непоміченими і за кордоном: у країнах-замовниках української зброї. На цей факт, швидше за все, зважають урядовці, які нині ініціюють перерозподіл сфер впливу в оборонному експорті. Однак час для чергової спроби реформування «Укрспецекспорту» обраний навряд чи випадково. У лютому представники компанії повернулися з міжнародного збройового форуму IDEX-2007. Там було підписано солідні контракти на закупівлю БТР та ракетних комплексів українського виробництва (суму контракту спецекспортери тримають у таємниці). Тепер лишилося дочекатися їхнього виконання та перерахування коштів на рахунки «Укрспецекспорту», і регіонали, ймовірно, прагнуть, щоб розрахунки відбулися вже в той час, коли компанія буде підпорядкована Кабміну. У світлі останніх політичних подій встигнути встановити контроль над цими фінансовими потоками хоч би протягом поточного року – вже неабияка інтрига.

Коментуємо

Сергій Згурець, експерт Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння

Ефективність системи продажу зброї на зовнішні та внутрішні ринки залежить не від назви компанії, яка цим займається. Важливим є вироблення нового підходу до стимулювання виробництва і продажу зброї та військової техніки. Нинішні схеми начебто й ефективні, якщо оцінювати за українськими стандартами. Інша річ – на міжнародному рівні. Росія збільшує продажі зброї в рази, а ми лише на відсотки. Треба брати до уваги світовий досвід. У провідних державах – США, Франції, Росії – продаж зброї є насамперед компетенцією президентів, решта – вторинні питання. Сьогодні вже мало хто просто напряму продає зброю просто за гроші. Франція, наприклад, надає країнам, що закуповують у неї зброю, кредити під 1% річних. Росія дає безвідсоткові кредити Сирії в розмірах мало не півмільярда доларів. Україна сьогодні не має таких інструментів симулювання попиту на продукцію свого оборонно-промислового комплексу. Відтак постає питання пошуку схем максимального сприяння просуванню українських озброєнь на зовнішні ринки. У нас же всі проблеми намагаються вирішити шляхом перейменування держкомпанії на національну корпорацію. Або монополізацією чи демонополізацією ринку – не принциповим є питання про те, скільки спецекспортерів існуватиме в нашій країні. Питання в тому, чи зможуть вони збільшити обсяги продажу чи виробництва.

Микола Сунгуровський, директор військових програм Центру Разумкова.

Чи є доцільним підпорядкування «Укрспецекспорту» Кабміну та створення на його базі національного концерну?

Усі перетворення можна було б здійснювати в межах існуючої компанії «Укрспецекспорт». Те, що відбувається нині навколо компанії, – це спроба усунути з посади Сергія Бондарчука та поставити на його місце іншу, лояльнішу особу.

Чи існує необхідність скасування монополії «Укрспецекспорту» та надання відповідного статусу підприємствам ОПК, щоб вони мали можливість самостійно експортувати свою продукцію?

Спершу треба реформувати весь оборонно-промисловий комплекс. Тільки коли підприємства ОПК стануть на ноги, вони зможуть стати самостійними спецекспортерами. Тоді «Укрспецекспорт» просто надаватиме їм кваліфіковану допомогу. Себто перетвориться з монополіста на нормального посередника.

Чи вважаєте ви передчасним прагнення концерну «Авіація України» отримати статус спецекспортера?

Нехай цей концерн спершу презентує продукцію власного виробництва, а вже потім претендує на статус. Інакше в намірах стати спецекспортером немає нічого, окрім прагнення сісти на фінансові потоки.

Чи можна говорити про те, що відомче протистояння навколо «Укрспецекспорту» може зменшити обсяги продажу української зброї в 2007 році?

Зміни в «Укрспецекспорті», безперечно, тривожитимуть закордонних партнерів. Вони зацікавлені в тому, щоб не руйнувалися відпрацьовані схеми, тому уважно придивлятимуться до того, що відбуватиметься в компанії. Усе залежатиме від глибини реформ експорту озброєнь, від того, хто очолить «Укрспецекспорт». Поки що не заплановані якісь конкретні заходи. Важко прогнозувати наслідки. На рівні гасел можна говорити без кінця.