При «справі Александрова» і містики, і фабриканти

Напередодні 4-ї річниці від дня загибелі журналіста Ігоря Александрова у Луганському апеляційному суді може початися судовий процес над членами краматорської ОПГ «17-а ділянка». Саме їм пред'явлене обвинувачення у скоєнні ряду тяжких злочинів, серед яких замовне вбивство Александрова - одинадцятий епізод. І не останній. Тому що, навіть перебуваючи в СІЗО під невсипущим оком спецохорони, лідер ОЗУ Олександр Рибак спланував чергове замовне вбивство.

Як вдалося запобігти отруєнню, яке майже неможливо було оминути, завдяки перехопленню розмови по мобільному телефону між Рибаком й постачальником отрути в СІЗО, - цю сенсацію недавно живо змальовував громадськості керівник слідчо-оперативної групи Генпрокуратури України Олександр Каліфицький. Це був оперативно розтиражований постскриптум до арешту трьох «перевертнів». За даними слідства ця трійця має пряме відношення до фізичного усунення знаменитого бомжа України Юрія Вередюка.

Якщо до цих новин додати й фінал суду в Артемовську, то для тих, хто прагне справедливості, є привід увірувати в силу Закону. Двоє співробітників міліції Олега Тамбовцева і Євгенія Дроздова позбавили волі (відповідно на 6 й 6,5 років). Суд вважав доведеною їхню причетність до фальсифікації «справи Вередюка» (в «розшуку» підставного водія Сергія Павлюченко).

Двоє - у в'язниці, четверо - під слідством, ще одинадцять - під судом. Разом 17 викритих осіб у натурально-кримінальному виді.

Є сенс підсумовувати також і цвинтарні втрати слідства. Помер від побоїв недопитаний потерпілий Александров. Помер отруєний і не зізнався у своєму псевдокілерстві Вередюк. Помер від сухоти співкамерник Вередюка до суду. Пропав без відома (або вбитий?) наставник Вередюка Ігор Благов. Загинула при вибуху Краматорського моргу лікар-патологоанатом (яка задокументувала «природність» смерті бомжа).

Цей мартиролог може поповнитися новими іменами жертв. Чому б і ні, якщо заявку на отруту для неугодного дозволено замовляти по мобильнику прямо із СІЗО?

Від подібних новин зі схованки всіх таємниць слідства можна втратити почуття реальності. Хто й навіщо натхненно творить цей перманентний сюрр-триллер?

Якщо вірити останній офіційної інтерпретації, убивство Александрова знову розкрито. Ретельність слідства на повторному заході розслідування дало приголомшливі результати. Замість бомжа-одинака встановлена більша група вбивць. А разом з тим ще й більша група всіляких співучасників-фальсифікаторів. Словом, є що пред'явити суду й громадськості.

Залишається, начебто єдина інтрига - вирок. Для його термінів відлік можливий

будь-який: «помилка у виборі об'єкта», ексцес виконавця або навіть необережне поводження з бітами. Адвокати підсудних відверто ділилися із мною своїми стратегічними цілями: «Суд хоче дати нашим клієнтам довічні строки, а ми будемо домагатися строків не більше 4 років. У цьому нам допоможуть матеріали справи, зібрані досудовим слідством».

А що, може й вийти! Адже до цього дня виходить «рулити процесом» суду в Луганську, і виходить це більш цілеспрямовано не в судової колегії, а в захисників обвинувачуваних. Незліченну кількість разів переносилися засідання. «Ступор» з дослідженням епізоду вбивства журналіста повинен би мати хоч якусь мотивацію. Як і вагомі причини підсудних - змінювати своїх адвокатів. Справа, звичайно, не в тому, що читати й перечитувати 66 томів матеріалів справи - для столичних адвокатів заняття гонорарне.

Демонстративна тяганина зі стартом слухань теж є інтригою сама по собі. Якщо в вересні минулого року (коли в Луганську тільки починався цей процес) багато хто дивувався із приводу чергових перенесень засідань, то сьогодні першопричина перенесень розкривається. Начебто сама по собі. І стає помітно - справу Александрова «розвели» цілком усвідомлено. Убивці - щоб сховати сліди злочину, а слідчі - щоб «зарити» злочин. Сам факт роздроблення епізодів, виведення їх в окремі кримінальні справи й «посилання» в суди інших міст (з репутацією «передбачуваних») доводить лише одне. Що вбивство Александрова ніколи й ніким не буде розкрито. Адже якщо скласти разом всі епізоди й імена, то стане наочною і вражаючою вся картина «замовного» криміналу в м. Слов'янську.

А якщо немає рішучості (або бажання?) оголити всю цю забійну вертикаль навіть у столичних слідчих, то є тут щось більше неприємне, чим корпоративне приховування.

Коли високе начальство «не помічає» системних «проколів» своїх підлеглих у резонансному розслідуванні? Коли вже є версія, кон’юнктурно адекватна (зручна зрозумілістю навіть «киллеру»-бомжеві).

Версія з Вередюком тому так ганебно звалилася в суді, що «ліпилася» на швидку руку й «під козирок». Поспішність та була від паніки й переляку, адже й колись і сьогодні багато джерел підтверджують: з першого ж дня слідство пішло по вірному сліду, але так і не дійшло. У кого є повноваження вирішувати, яка з 40 версій має стати єдиною, - риторичне питання в справі, де куратор - Генпрокуратура.

Який мотив відводити версію в іншу колію того самого провінційного поля? Для ефекту вірогідності. Тим більше у фокусі пошуку виявилася «кримінальна столиця Донбасу» - Краматорськ. Там завжди є, над ким меч відплати повісити. І вивести з-під ризику викриття «своїх». От і вийшов результат пам'яті Вередюка - «два в одному». Шукали вбивць журналіста - довели до суду в Луганську братів Рибаків зі спільниками, а заодно й фальсифікаторів-дільничних викрили.

Але хто сьогодні ризикне стверджувати, що всі таємниці «бомжацького слідства» із собою в могилу забрав Вередюк? Звичайно, не забрав, тому що він у них не був утаємничений. А от той же підсудний Олександр Рибак, здається, знає чимало. І всі його хороводи з адвокатами навколо епізоду вбивства Александрова скоріше процесуальний торг, якщо не шантаж. З ким? Однозначно - зі слідством. От прямо-таки містично випадковий доказ. До початку дослідження в суді 11-го епізоду (убивства журналіста) арештовані троє солідних міліцейських чинів. Вони, як повідомляла ГПУ, і отруїли Вередюка. Вони ж в 2001 році брали участь в оперативних заходах у пошуках убивць Александрова.

Отже ще велике питання: чому Рибак вирішив «замовити» отруту по мобільнику в друзів-ментів саме тепер? Щоб отруїти когось у СІЗО або таки здати «перевертнів», поквитавшись зі своїм колишнім «дахом»? А заодно й заінтригувати своєю поінформованістю тих, кому теж уже строк підійшов.

Можливо, Олександр Рибак вже зрозумів, що йому «світить» довічний строк, і більше йому втрачати нема чого. Він може розпорядитися тільки своїм останнім словом у суді. А воно у всіх підсудних завжди звучить як сповідь...