Стенограма вступного слова Президента України на зустрічі з діловим та господарським активом Донецької області

– В. ЮЩЕНКО

...

Я хочу зробити людей гордими за те, що вони живуть в унікальній країні, що вони живуть заможно, що ними опікується істинно народна влада. Чесна, професійна влада, яка не краде.

Теза друга. В Україні немає причин для розбрату і роздору.

Мільйони людей сприйняли те, що було в Северодонецьку, як ніж у спину України. Якщо говорити про те, шановні мої друзі, якими трудами, якою ціною ліпилася незалежна Україна, творився її суверенітет, єдність лінії кордону... Скільки наших прадідів-дідів полягли в цьому полі, щоб мати можливість сказати: «Це моя Україна».

І тому я ще раз хочу наголосити: я Президент усіх українців. Людей тих, які за мене голосували, і тих, які за мене не голосували, людей тих, які мене розуміють, і громадян тих, які мене не розуміють. Я хочу підкреслити, що я є Президент і донеччан, і киян і галичан. І я глибоко переконаний, що процвітаючу Україну, про яку мислить кожна родина, мислить кожна людина, ми можемо побудувати тільки разом.

Переконаний також і в іншому, що без процвітаючого Донбасу ніколи не буде процвітаючої України. Це моє глибоке переконання, це моя філософія, це та робота, яку я роблю зранку до вечора. Переконаний, що в єдності, в порозуміннях, в партнерстві одна з формул стратегічного успіху України.

Хочу відмітити, шановні друзі, що небагато поколінь можуть сказати, що час у якому вони живуть, є унікальним. Моє покоління таке може сказати. Ми живемо дійсно в унікальному часі. Час, який прагнув бачити, я переконаний, Богдан Хмельницький зі своєю Радою, зі свою Січчю, зі своїм військом. Чи Іван Степанович Мазепа, чи гетьман Скоропадський, десятки імен великих українців, вождів нації, які хотіли бачити такий період змін у свої часи. Трапилося так, що Бог нам дарував цей шматок історичного шляху України. Я хочу, щоб моя нація була достойна цього виклику, друзі.

500 років тому тут виникли перші історичні переселення. Ці переселення формувалися за рахунок тисяч людей, які приїжджали з Київського воєводства, Львівського, Слобожанщини, правового берега Дніпра. У моєму рідному селі Хоружівка, яке дещо східніше навіть від Донбасу знаходиться, деяких міст Донбасу, кожне третє прізвище – це Бойко. Це була історична хвиля переселення бойківчан. Сюди переселялися наші з вами діди і прадіди. Це були хоробрі люди, які своїми лемехами, своїми плугами піднімали цю степову землю, освоювали її між Дніпром і Доном і постійно на поясі носили шаблю, бо треба було боронити свої права і вольності.

В Українській козацькій державі, я переконаний, лежать історичні витоки Донбасу, його патріотизм і його волелюбність. Цей історичний путь народу не призупинявся ніколи.

Якщо ми говоримо про останні 50 років, це дороги, якими йшли на заробітки люди на юзівські шахти і заводи. Це ті дороги, які йшли в тому числі з мого села Хоружівка в 32-33 роках на шахти Донбасу, бо це єдина була можливість покинути рідне село без паспорта по одній довідці із сільської ради. Але найголовніше – втекти від голоду. І я думаю, що моє покоління сьогодні повинне схилити голову перед людьми, нашими дідами-прадідами, які жили на Донеччині і в лихі 30 роки спасали десятки тисяч, сотні тисяч людей з усієї України. Мені здається, то був великий подвиг, який достойний поваги.

Якщо ми згадаємо недалеку, новітню історію, яка творилася 60 років тому, переконаний, всі ми розуміємо, що всі території, всі нації, всі області піднімали Донбас. Це був спеціальний проект, як відновити роботу заводів, металургії, як вселити життя. І сюди знову йшли сотні тисяч. хлопців і дівчат, певна частина з них сидить у цьому залі. Я багато знаю історій, як покоління мох батьків з моїх рідних країв сюди доходило. Я їх пам’ятаю. Сюди, я сказав би, опалена війною Україна передала найдорожче – своє юне, молоде покоління. З того покоління вийшли великі сини донецького краю, які істинно боролися за свободу, свободу України.

Як голова держави я хочу згадати сьогодні славні імена. Славні і світлі імена Миколи Руденка, унікальної людини, мудрого журналіста, героя України. Царство йому небесне. Переконаний, що світогляд, який він приніс, і в наше покоління в тому числі, – це світогляд, який значно змінив нашу уяву про цей світ.

Чи Іван Світличний, Олекса Тихий.

Хочу окрему шану віддати Василю Стусу. В моєму робочому кабінеті є невеликий образок, карточка, де з пермського табору, у якому 20 років тому завершив своє мордування Василь Стус, сплетений із коноплі хрестик. А конопля – це була пакля, яка між колодками цього табору зігрівала у камері Василя Стуса. Думаю, що Донеччина не забуде це славне ім’я. Тим більше, що нині ми перебуваємо напередодні досить сумної відзнаки – двадцятих роковин смерті цієї людини. Ця людина почала свій страсний путь з Донеччини. Думаю, це і ваш обов’язок, шановні донеччани, пам’ятати і проносити через роки цю світлу і красиву постать.

Івану Михайловичу Дзюбі, живій легенді шістдесятників, хотілося б сьогодні дати шану і вклонитися.

Не можу пройти і ряд донецьких талантів, якими гордиться Україна. Серед них я хотів би назвати ім’я Анатолія Солов’яненка –великої, цікавої людини, людини з якою я близько знався. Хочу сказати, що ми його не вберегли. Він сьогодні повинен був бути серед нас, співати задля України

Хочу в світлому ряді людей назвати Вадима Писарєва, Сергія Бубку, я надіюся, що Сергій десь у цьому залі, Лілію Подкопаєву, Руслана Пономарьова. Мені здається, що вони дали мої нації сьогодні головне – переконання, що ми сильні, що ми кращі серед кращих, ми можемо брати перші місця в спорті, та й не тільки в спорті. Я переконаний, що їхні вчинки – джерело енергії для мільйонів людей, і кожен своїми перемогами додав нам і степової свободи і сили , що живе на донбаських просторах

Упевненість у своїх силах – всеукраїнська місія, в тому числі місія Донецька, поруч із укоріненістю Львова, відкритістю Одеси чи тою силою історичного і духовного тяжіння, яку має Київ. Разом узяті, вони формують нашу українську ідентичність, яка об’єднує нас.

І тому хочу сказати, що ніколи жодна стіна нас не розділить. Ми будемо все робити, щоб Україна була цільна, єдина, соборна, щоб вона мала нерозривну лінію нашого суверенного кордону.

Я як Президент даю вам слово і обіцяю, що мій труд буде направлений перш за все на те, щоб незалежно від історії, етнічності, мови, храмів ми були єдиною нацією. Це труд, до якого повинні прикластися і політики, і регіональна влада.

Пригадайте, як кожен із нас турбується про єдність своєї родини. Чому батько чи мати не пропускає жодного поганого епізоду, який вчить дитину іншому – відходити від родини, не розуміти родину. Чому ми таке не можемо чинити до свої держави? Чому ми можемо торгувати сепаратизмом, якимось федералізмом, ще більше – конфедералізмом. Зверніть увагу на термінологію навіть. Вона є що, нашою? Вона відповідає духу, системі наших поглядів, наших цінностей? Я переконаний, що люди, які вживали ці слова політично, 10 місяців тому вперше їх прочитала і пробували травити націю. Не дозволяйте цього робити. Мов йде про особистий ваш інтерес, мова йде про вашу персональну родину, не про фата-моргану, не про хмару в штанях – мова йде про конкретні відчутні почуття, які стосуються кожного із вас. І тому я хотів цим закликати вас мати послідовність, мати тверду позицію.

Окремо я звертаюся до мужчин. Подивіться на себе, ви красиві, сильні, вам все вдається, ви повинні стати з колін. Виклики, які існують перед нами – це не робота тільки для когось. Це робота для всіх.

Хочу сказати, що важко буде коментувати, знаєте, коли індустріальний локомотив, інтелектуальний центр країни, Донбас, буде пасивно реагувати на рецидиви, які принижують вас, країну, громадянина чи будь-який бізнес. Переконаний, що прийде час, коли будь-який представник влади, будь-який бізнесмен, вибачте, навіть будь-який злодій скаже: «Мені як ковток повітря потрібен порядок. Я вже не можу жити, коли кожен завтрашній день не знаю чим розпочинається і чим завершується». Це є відповідальність людей, які сидять в залі.

Донецький край повинен дихати свободою і стабільністю. Це те, що потрібно для того, щоб сюди ішов бізнес, щоб сюди приїжджали люди на екскурсії, щоб цей край дійсно відкрив свої можливості.

Тому я ще раз підкреслюю – я приїхав не для того, щоб зводити рахунки з минулим, мені це нецікаво. Мені шкода свого часу, що я можу втратити його на минуле. Я його не хочу втратити. Я хочу з вами говорити про майбутнє, я хочу сьогодні з вами говорити про сьогоднішній день і тому хотів би, щоб ми почали цей діалог із простих тез. Я уважний слухач, я трудолюбива людина, я запишу кожну фразу, яку я буду вважати, що вона раціональна для того, щоб бачити нові перспективи.

Переконаний, друзі, щоб у вас не було відчуття, але я чую від багатьох сердець. Я чув репліки від людей, які приїхали з Донбасу, три роки назад чи чотири. І жінка цього великого чоловіка, розумного чоловіка, який був при досить високій владі, мені каже: «Я не хочу їхати в Донбас». Сьогодні в мене було спілкування, я не скажу з ким, з проханням – я хочу звідси поїхати. А що робити з тими, хто не може поїхати?

Вам треба змінюватися. Я переконаний, що це мета достойна для всіх. Я не беру політичні тези, друзі. Я переконаний, що в суспільстві повинна існувати свобода. Стоїть Наталя Вітренко зі своїми силами – хай стоїть. Я не хочу казати образ на кожну політичну силу, чи я поділяю їх інтереси, чи не поділяю. І такі як Вітренко повинні бути. Для когось вони потрібні. Але мова йде про наші почуття – де ми, де наш клуб, де наша партія, як ми збираємося змінити цей край.

Я звертаюся до всіх політичних партнерів, які пройшли вибори, перш за все «Наша Україна», БЮТ, я звертаюся до «Партії Регіонів», я звертаюся до тих сил, які можуть носити, привносити демократію в цей край. Де ваш голос, де ваша позиція? Нам треба пройти велику дорогу каяття і ефективних пропозицій, програм, змін для цього краю.

Хочу підкреслити, що у моїй політиці, у державній, проблеми і турботи Донецька, Донбасу будуть пріоритетними – ніхто не буде посягати на його свободу і демократію, ніхто не буде посягати на ваші симпатії, це ваше право – обирати ці шляхи. Хочу підкреслити у політичному сенсі – ніхто не буде робити ліву руку правою, а праву руку – лівою. Я хочу лише ствердити, що для того, щоб країна нормально жила і край нормально жив, права рука повинна знати, що робить ліва. Сили, які представляють ці течії, сидять у цьому залі. Я думаю, що на вас дивиться не тільки Президент, але й українська нація. Ви повинні стати дорослішими, професійнішими, ви повинні стати цікавішими, для того, щоб дати відповіді на ті виклики, які існують у цьому краї.

Формула нашого успіху, шановні друзі, повинна бути дуже простою – все, що вигідно Донбасу, вигідно Україні. Все, що вигідно Україні, повинно бути вигідним Донбасу. Вірю, що в цьому залі сидить багато солідних, мудрих і відповідальних людей, людей, які можуть вести діалог, публічний діалог, і я сподіваюсь, ще раз підкреслюю, на вашу чесну розмову, яка веде нас до мудрих рішень.

Сьогодні в цьому залі зібралися люди, які можуть вирішити надзвичайно багато проблем, які стосуються даного регіону. Я маю на увазі не тільки президію, але й зал, де в перших рядах сидять всі наймудріші міністри мого уряду. А разом ми можемо зробити багато корисної праці, і тому я готовий сьогодні провести цей діалог для того, щоб знайти формулу, шляхи реалізації тих проблем, які відчувають громадяни Донецька і Донецького краю щоденно. Це ціль моєї поїздки, це працює на національні інтереси, і тільки слухаючи одне одного, я переконаний, ми можемо стати нацією переможців.

Я просив би, шановні друзі, дуже продуктивно використати можливості нашого сьогоднішнього діалогу.

Дякую вам.