Тимошенко рассказала об условиях, выдвинутых ей командой президента

Расшифровка эфира телеканала "Інтер"

"Я хочу працювати в команді, я хочу бути поряд, я хочу бути опорою для президента! І в мене, до речі, нічого не змінилося. Я хочу, щоб не розчарували ми тих людей, не розірвали їм ці серця, не вирвали ці душі, не роз’єднали родини, щоб знову один був за Ющенка, один був за Тимошенко.

І саме тому я сказала президенту, що треба відкласти це в сторону, тому що я не мушу домовлятися з командою, я мушу мати простягнуту руку президента країни, яка мусить стати дружньою рукою для мене. Три дні і ночі цього переговорного процесу, і після того мені було запропоновано дуже чіткі і ясні умови.

Перша умова – це те, що я мушу подати руку не президенту, а його команді – Порошенку, Мартиненко, Третьякову, Безсмертному. Що я мушу їм простягнути руку. Власне кажучи, як я можу їм протягнути руку, коли їх руки зайняті, вони постійно щось там, перепрошую, тирять в державі? Як ці руки знайти?

Я, до речі хочу сказати, що ця ідея, відставити всіх одночасно - і уряд, і тих, хто підозрюються в корупції - це була ідея Романа Петровича Безсмертного. Я можу вам сказати, що це є унікальна ідея, руйнівна ідея.

І просто згадалося якось ця територіальна реформа, яку запропонував Безсмертний, і поїхав у своє власне село, щоб її презентувати. Так тільки за намір його ледь не побили. Ну не можна ж такі експерименти на країні ставити...

Тому я сказала президенту, що замість того, щоб подати руку його оточенню, я готова подати руку йому особисто і бути поряд з ним за будь-яких умов, в будь-який момент.

Друга умова, яка була поставлена абсолютно чітко - це те, що я мушу закрити свої двері для тих людей, які багато чого зробили, щоб дати можливість мені працювати, щоб дати можливість працювати уряду, щоб дати можливість країні працювати. Мені була поставлена умова, що я не мушу мати будь-яких політичних домовленостей відносно формування єдиних команд ні з ПРП, ні з Української народною партією, яку очолює Юрій Костенко. І саме головне - що я мушу публічно підтримати, публічно виступити з заявою на підтримку Порошенка, Третьякова і Мартиненка, і сказати, що це - чесні, моральні люди, що вони просто оклєвєтані, і в той же час заклеймити заявою Олександра Зінченка. І ні за яких обставин не взяти його в список виборчий свого блоку.

Ще була поставлена одна умова, щоб я завізувала укази на звільнення тих людей в уряді, які були моєю опорою в тій важкій ситуації такого двопалатного уряду. Щоб ці люди - вони мене підтримували, допомагали, вони намагались уникнути всіх цих розколів в уряді - щоб я на цих людей подала укази, підписала, щоб ці люди були звільнені.

А саме головне, що мені поставили умову, щоб я погодилась зі звільненням Олександра Турчинова, який не мусив займати посаду голови СБУ. Я розумію, що це некомфортно - мати з одного боку прем’єра, а з іншого боку - керівника СБУ, де у нас все, як на долоні, все, що робиться в країні поганого, де корупція, де зловживання, де лобізм незаконний. <

Безумовно, такий тандем не влаштовував оточення президента. Але можу вам сказати, що 90% цих умов лунали саме від так званої команди, яка вимагала терміново і просто невідкладно це зробити.

І, крім того – спільне формування списку парламентського, де потрібно було дві третини віддати команді президента, і одну третину залишити формування списку за нашою партією. До речі, я проти цього не заперечувала. Коаліційна угода, похід спільний на вибори - це мною повністю вітається, це була абсолютно єдина модель, як виходити з цієї ситуації.

Але я, чесно кажучи, була психологічно зруйнованою такою формальною пропозицією, і я сказала Віктору Андрійовичу: "А чи не можна звільнити тих, хто звинувачується або підозрюється в корупції, а чи не можна їх хоча б відсторонити від посад, і потім, коли перевірка пройде, визначитися зі структурою?".

Віктор Андрійович мені сказав: "Ні, я не можу цього зробити, бо це моя команда, і вона буде відчувати несправедливість, що вони звільнені, а ви, Юлія Володимирівна, залишитесь. Це буде дисбаланс, це буде диспропорція".

Я хочу запитати, яка може бути диспропорція між людьми, які підозрюються в корупції, і які не підозрюються в корупції? І, власне, я зрозуміла, що ті умови, які мені поставлені, я просто мушу їх осмислити.

Я не підписала в ту ніч ніяких указів на подання, я просто приїхала до своєї команди. Я зібрала всіх, кого стосуються ці умови, які президент оголосив. Я зібрала цих людей, тому що я не можу їм просто втикати кинджали в спину і робити такі речі, які неможливі для мене. Я їх зібрала і просто порадилась, що робити в цьому випадку, як взагалі себе поводити.

Я можу сказати, що вони не заперечували ні проти своїх відставок, вони не заперечували ні проти чого абсолютно. Але саме головне, що я просто не змогла цього зробити, тому що крісло для мене абсолютно нічого не значить.

Хоча в мене були сотні разів, коли я готова була просто кинути все це, тому що це була просто питка - працювати в таких умовах, але я думала про те, що я не можу кинути це, тому що мене не чиновники призначали на посаду, а мене призначали люди, які стояли на цих Майданах, які голосували за президента. Я не могла залишити це, бо я відчувала, що це просто зрада, це є кинуте поле бою, кинуті барикади, і тому я не могла цього зробити самостійно.

І тоді вранці я розмовляла з президентом по телефону, і я сказала: "Вікторе Андрійовичу, я не зможу прийняти такі умови, бо я не зможу просто дивитись на себе в дзеркало вранці, мені захочеться плюнути в це дзеркало, і я буду завжди пам’ятати, кого я зрадила, щоб зберегти це крісло, яке вже практично було мало чого варте".