Форум Краматорска

  • 22 Февраль 2018, 12:31:45
  • Добро пожаловать, Гость
Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь.


Новости:

Голосование

Яку "свободу" дивимось

Свободу на ІНТЕРІ
Шустер LIVE
Свобода слова
Майдан
Правда
взагалі не дивлюся
Наверху
П'ять копійок

Автор Тема: Какую "Свободу..." вы предпочитаете  (Прочитано 1601 раз)

0 Пользователей и 1 Гость просматривают эту тему.

24 Январь 2009, 20:19:55
Прочитано 1601 раз
Оффлайн

Sergey


Оффлайн Sergey

  • *****
  • Ветеран
  • Сообщений: 10163
  • Страна: ua
  • Карма: +232/-53
  • Спасибо
  • Сказал: 587
  • Получил: 251
    • Мужской
    • Просмотр профиля
Ви подивітся, скільки "свобод" розвелося і у всіх вона різна! Чи є взагили та свобода , яка зароджувалась як ідея спочатку?

Форум Краматорска



24 Январь 2009, 20:23:13
Ответ #1

Deep

Гость

Deep

  • Гость
https://www.kramatorsk.info/smf/index.php?topic=6284.0

Название темы совпадает один в один
Перед созданием темы пользуйтесь расширенным поиском
https://www.kramatorsk.info/smf/index.php?action=search;advanced

24 Январь 2009, 20:24:36
Ответ #2
Оффлайн

Sergey


Оффлайн Sergey

  • *****
  • Ветеран
  • Сообщений: 10163
  • Страна: ua
  • Карма: +232/-53
  • Спасибо
  • Сказал: 587
  • Получил: 251
    • Мужской
    • Просмотр профиля
Я про телевізійну
і про самі програми

и мне при написании ответа рекоменловали начать новую тему

28 Январь 2009, 17:20:16
Ответ #3
Оффлайн

Sergey


Оффлайн Sergey

  • *****
  • Ветеран
  • Сообщений: 10163
  • Страна: ua
  • Карма: +232/-53
  • Спасибо
  • Сказал: 587
  • Получил: 251
    • Мужской
    • Просмотр профиля
Перенасичення
Андрій Трипільський , для «Телекритики», 28.01.2009

«Свобода на “Інтері”» та «Шустер live» – просто різні формати відмивання мізків громадян від здорового глузду.

23 січня автор поставив перед собою нереалістичну мету: передивитися «Свободу на “Інтері”» та «Шустер live» ТРК «Україна». В результаті вийшов такий собі улюблений Шустером «заппінг» тривалістю три години. Перше враження було мов у того інопланетянина, про якого написала у своєму блозі Наталія Лигачова: політики справді розказували на двох каналах про дві різні країни, двох різних прем’єр-міністрів, різні газові угоди та їхні різні наслідки.
 
Тобто, якби автор дивився тільки «Інтер», зовсім нічого не знав про газову сферу і був би аполітичним («всі дістали!» – така нині установка більшості громадян), він би вже хапався за голову через бездарність і непрофесіоналізм уряду, перераховував би в матраці чи панчосі свої невеликі статки в очікуванні чергового зростання цін на комунальні послуги та дефолту країни. Якби ж автору пощастило переглядати за таких умов лише «Шустер live», підстав для хвилювання було би значно менше. Можливо, автор навіть приєднався б до тих 11% глядачів у студії, які за час програми повірили, що представлені на ній політики зможуть упоратися з кризою.
 
Але після години спокійного аналізу вражень від побаченого на обох каналах, а також повторного перегляду ефірів та отримання деякої внутрішньої інформації у мене зміцнилося переконання, що обидва політичних ток-шоу нав’язували глядачеві два різних бачення країни, два полярні погляді на те, що є «білим», а що – «чорним». При цьому кожна сторона вперто намагалася не сказати глядачеві правду.
 
Чим це загрожує, якщо, скажімо, зустрінуться постійний глядач «Свободи на “Інтері”» та пошановувач «Шустер live»? У кращому випадку обидва дійдуть згоди, що «всі вони однакові», в гіршому – перенесуть суперечку з використанням політичних меседжів на особистісний рівень. А коли суперечка переходить на особистісний рівень, певні уявлення чи переконання, хай навіть набуті чи штучно нав’язані, стають для їх носія дорожчими, навіть більш «реальними», ніж власне реальні події чи факти. Таким чином, маніпулятивні меседжі, що прозвучали на обох програмах, ставатимуть частиною внутрішніх переконань громадян, підштовхуватимуть їх до відповідного політичного вибору, що і є метою політиків. Якщо це триватиме й далі, ми не помітимо, як знову почнемо ділити Україну на три сорти.
 
В цьому контексті Шустер нічим не кращий за Данилевича: обидва взяли на себе місію модерувати не відкриту дискусію, а змагання у брехні та навіюванні. Просто Данилевич це робить більш однобоко і прямолінійно. А Шустер удає з себе мудреця: тому хто заявляє, що «два по два – три» він каже: «Ви близькі до істини»; і тому, хто каже: «Два по два – п’ять», він каже: «А ви теж близькі до істини, але з іншого боку». Тоді як модератор мав би сказати: «Та ви брехун або ж невіглас!» і підтримати того, хто все-таки сказав би, що «два по два – чотири». Але навіщо напружуватися….
 
Ось у чому була головна хиба обох ток-шоу: замість правди глядачам подали несумісні інтерпретації, на основі яких просто неможливо домовитися по суті питання. Більше того, проводилася думка, що точка зору опонента – суцільна брехня, маніпуляція, «зрада національних інтересів» і таке інше. Протилежна позиція за допомогою різних прийомів красномовства доводилася до абсурду і наступним втоптуванням у багно. Лише для того, щоби на тлі цієї «брудної політики» поставали світлі образи Арсенія Яценюка (на «Інтері») та Юлії Тимошенко (у Шустера).
 
Це, звісно, не повернення у 2004 рік, але важко погодитися і з тезою про те, що ефір дозволяє виникнути ситуації, коли «дурь каждого видна». Якщо таке трапляється, то лише через непідготовленість конкретного персонажа чи технічний прокол. Програми-конкуренти – насправді різні формати «відмивання мізків» громадян від здорового глузду і критичного погляду на тих чи інших політиків.
 
Подивишся «Інтер» – і мимоволі зловиш себе на думці, що Яценюк цілком реальний і гідний кандидат у Президенти (хоча насправді досвіду й особистих якостей йому бракує). Подивишся «Шустера» – і повіриш Юлі, що вона любить людей більше, ніж владу, та робить все в ім’я народу, волею народу і заради народу (знову забуваючи, що люди для неї, так само як для решти, – засіб досягнення влади).
 
«Свобода» і «Шустер live» – справжні телевистави, в яких актори-політики наперед знають свої репліки і репліки опонентів. Тому й не побачите ви в їхніх очах драйву: над головами не стоїть модератор, який може припинити цю безглузду гру. Для чого напружуватися, наприклад, Юрію Бойку, коли йому ясно, яким документом перед його носом замахає Юрій Кармазін. Всі знають, що нічим це не закінчиться.
 
Хоча деякі вдалі й невдалі кроки варто відзначити окремо. Зокрема, пряме включення Тимошенко з робочого кабінету (навіть попри затримку та звук, що не збігається з рухами губ) додавало їй ваги. Студія Савіка Шустера вже давно асоціюється у громадян із базаром, на якому всі говорять усе й нічого. Дистанціювання від цього «токовища» водночас наближало Тимошенко до звичайних глядачів. Усе виглядало так, наче вона на хвильку відірвалася від своєї нелегкої прем’єрської роботи. Така рідна і водночас недосяжна прем’єр-міністр демонструвала свою увагу до глядачів і підкреслювала свій статус «людини, яка працює, коли інші тільки говорять».
 
А от інтерівський ефір для Арсенія Яценюка пройшов не зовсім вдало з погляду стилю. Відбувся прокол, якого глядачі не бачили. Наприкінці програми Яценюкові влаштували міні-вихід у народ. Жіночка з Одеси поскаржилася йому на нестерпні умови життя, а він пообіцяв суворо розібратися з чиновниками-негідниками. Усе пройшло добре: Арсеній Петрович і своє «людське обличчя» показав, і турботу про «маленьких українців». Аж тут трапилося неочікуване: на запитання ведучого «Хто має ще запитання до Яценюка?» підвівся чолов’яга середніх літ і попросив слова. «Треба боротися з корупцією!». «Так, треба», – відповів Яценюк і знову кинувся обійматись. Тут і виник конфуз: глядач, очевидно, не був «підсадною качкою»: схопивши Яценюка, він уже не хотів відпускати його, поки той не пообіцяв би йому допомогу. Їх насилу розняли двоє здорових дядьків, які й вивели представника громадськості зі студії. Якби «Свобода на “Інтері”» не була оперетковою постановкою, глядачі мали б нагоду побачити це в ефірі.

28 Январь 2009, 18:37:27
Ответ #4
Оффлайн

Рысомаха


Оффлайн Рысомаха

  • Смешная девочка
  • *****
  • Ветеран
  • Сообщений: 10178
  • Страна: 00
  • Карма: +469/-220
  • Спасибо
  • Сказал: 9
  • Получил: 7
  • Птички и рыбки, медведи и зайки...
    • Женский
    • Просмотр профиля
    • РысЯ
Я такое не смотрю ...  :D кака
Научи меня искусству маленьких шагов

30 Январь 2009, 19:02:07
Ответ #5
Оффлайн

Sergey


Оффлайн Sergey

  • *****
  • Ветеран
  • Сообщений: 10163
  • Страна: ua
  • Карма: +232/-53
  • Спасибо
  • Сказал: 587
  • Получил: 251
    • Мужской
    • Просмотр профиля
Свободи» — три. А де ж істина?
Ігор Лосєв, «День», 30.01.2009

У сучасній Україні часто доводиться стикатися з парадоксами інформаційної свободи. Здавалося б, нічим не обмежене багатоголосся — це велике благо. Але чомусь у ньому народжується не істина, а плутанина й розгубленість. Густі потоки інформації повинні збагачувати людей, сприяти глибокому розумінню ситуацій, робити громадян сильнішими... Але натомість громадян остаточно заплутують, породжуючи в їхньому середовищі відчуття абсурдності суспільного життя і настрої безвиході.

Справді, українці мають цілих три телевізійні «свободи слова», де можуть почути практично всіх відомих політиків і високопоставлених чиновників. Але що більше вони їх слухають, то менше розуміють, що ж насправді відбувається. Виступає один фігурант і наводить переконливі факти та аргументи, виступає другий — віщає прямо протилежне, але не менш переконливо й аргументовано.
 
Але за законами логіки два протилежні твердження, присвячені одному й тому самому предмету в одному й тому самому плані, не можуть бути одночасно істинними...
 
Із подібним парадоксом, що вводить у стан розумового ступору, зіткнулися телеглядачі відповідних «свобод» на «Інтері» і телеканалі «Україна» в п’ятницю 23 січня. Обговорювалося все те ж газове питання, точніше питання про те, чим є укладена Ю. В. Тимошенко в Москві газова угода — тріумфом чи провалом?
На «Інтері» депутат Юрій Бойко намалював картину повної невдачі Тимошенко, що загнала, на його думку, Україну в газову кабалу Москви. Причому фарби цієї картини були настільки яскравими, що складно було їх не сприйняти.
 
Точним, логічним і послідовним був пан Бойко, не кажучи вже про безумовні професійні знання (як-не-як немало років очолював «Нафтогаз України»). Під впливом його змістовної критики переможні фанфари Юлії Володимирівни звучали все мінорніше, поступово перетворюючись у похоронний марш. Так, звичайно, 360 дол. за 1000 куб. м. українські підприємства платитимуть лише в першому кварталі 2009 року (принаймні, так обіцяє пані Тимошенко), адже для того, щоб збанкрутувати, їм вистачить і одного місяця. Чи багато з них переживуть цей горезвісний перший квартал? Росія призначила Україні європейську ціну на газ, але зберегла пільгову і абсолютно неєвропейську ціну на український транзит. Аргументи Ю. Бойко були тим більш разючими, що виступав він, як завжди, сухо й неемоційно, але будь-кого, здатного оцінити приведені ним факти, емоції охоплювали неабиякі.
 
А в Савіка Шустера прем’єр-міністр відстоювала свій погляд щодо подій на переговорах. Ось уже де пристрастей і «драйву» було хоч відбавляй. Автор вкотре захопився віртуозним умінням пані Юлії Тимошенко обіграти в потрібному вигляді будь-яку ситуацію.
 
«Перемога, перемога повна і майже остаточна», — пояснювала нетямущим прем’єр-міністр, не забуваючи попутно клеймити злісних противників особисто її і, зрозуміло, України. Звучали й заклики до патріотизму, особливо тоді, коли Тимошенко не хотілося відповідати на конкретні запитання про деталі «перемоги». А коли публіка зацікавилася, що це за така цікава компанія «ГазпромЗбутУкраїна», що зайняла місце героїчно повергнутого Юлією Володимирівною «РосУкрЕнерго», то Тимошенко клятвено запевнила, що всупереч усій московській писанині, цій компанії-посередниці, що на 100% належить «Газпрому», розгулятися в Україні вона не дасть. Дай Боже нашому теляті... «Жодних посередників не буде», — стверджує прем’єр-міністр. Щоправда, уникнула запитання, чому ж тоді вони прописані в привезених нею з Москви документах...
 
Відчуття якихсь недомовленостей, якогось подвійного дна, якогось неприємного сюрпризу, що чекає нас у найближчому майбутньому, красномовством Юлії Володимирівни розвіяне не було.
 
А пристрасні випади прем’єра на адресу Дмитра Фірташа, якого не було в студії, наводили на думку про те, як звучали б її звинувачення в присутності живого опонента. Вочевидь, пану Фірташу також було б що їй сказати... Той же Юрій Бойко бездоганно з позицій логіки сформулював запитання (явно не чекаючи відповіді), чому при ліквідації посередника ціна на газ для споживачів зросла, замість того, щоб падати? Адже ліквідація посередників завжди повинна приводити саме до здешевлення продукту... А в Ю. В. вийшов виняток із правила, що вимагає пояснень. Але їх не було. Дещо насторожує схильність голови нашого уряду переводити жорсткі питання в площину емоцій або відносин з особистостями.
 
Останнє в логіці називають «argumentum ad hominem», це коли обговорюється не ідея, а особистість її носія. Як висловлювався М. Жванецький, «кому цікава думка про фільми Голівуду людини, яка не має прописки?»
 
Щось подібне було й тут. Вадим Карасьов, відомий політолог, цілком коректно поставив запитання (можливо, не найприємніше) пані Юлії. Відповідь вона почала фразою: «Раднику Президента Карасьову повинно бути відомо...» Ну, а якби Вадим не був радником Президента, хіба суть запитання від цього кардинально б змінилася?
 
Говорячи про заслуги своєї кабмінівської команди у вирішенні газового конфлікту, Юлія Володимирівна відзначила як незаперечне достоїнство: «Ми закачали в сховища газ, який врятував нас і на якому ми могли протриматися два квартали». Чудово, але чому ж тоді такий суперечливий (як мінімум) результат переговорів? Або правий інший радник Президента, Богдан Соколовський, який казав: «Гора знову народила мишу»? І висоти Юлії Володимирівни виявилися цілком зяючими? Якщо весь тріумф зводиться до усунення Д. Фірташа та «РосУкрЕнерго», то я цілком згодний вважати це особистою перемогою пані Тимошенко, але ніяк не України...
 
І з чого б це раптом БЮТ так судомно схопився за питання про імпічмент Президента? Чи не тому, що це відразу ж відверне увагу від особливостей газового контракту? Адже тоді й кінці у воду... А то народний депутат Леся Оробець («Наша Україна») публічно порівняла цей контракт з енергетичною диверсією проти України.
 
Так багато незрозумілостей, підозр і сумнівів, і так мало об’єктивної інформації. Поки що залишається лише болісно шукати істину в какофонії думок та звинувачень.
 
А на «Інтері» депутат Гриневецький (блок Литвина) представив цілий список «гріхів» України, через які вона позбавилася газу за приступною ціною. Це, за його словами, «Хартія стратегічного партнерства з США, Чорноморський флот, Голодомор, відкриття консульської групи США в Криму». Щоправда, як справедливо зазначив Арсеній Яценюк, керуючись такою логікою, США за тісне партнерство України з Росією повинні були б негайно закрити доступ наших товарів на американський ринок.
 
Відомий політик Людмила Супрун виступила на «Інтері» з ідеєю «любові та дружби» з Російською Федерацією, яка нібито забезпечить нам газ за внутрішніми російськими цінами — в 62 дол.
 
Не забезпечить. Ціную пані Супрун як прекрасного знавця бюджетної політики, але її геополітичні бачення...
 
Два московських гостя, які були присутні в студії Савіка Шустера (один із них — колишній губернатор Красноярського краю пан Зубов), випромінювали симпатію і доброзичливість до української публіки і нічим не нагадували тих агресивних «братів», до яких ми вже звикли за ці роки. Пан Зубов, нині депутат Держдуми, закликав кооперуватися в справі виходу з кризи, але після газової удавки, накиненої «Газпромом» на шию Україні, сприйняти цей загалом-то здоровий заклик було важко.
 
Звичайно, добре, що нам не бракує могутніх інформаційних потоків (хоча, як у кожному потоці, там є не лише кристально чиста вода, але й сміття), погано, що ми в них утопаємо, будучи не в силах розібратися, де правда, де брехня, де істина, де пропаганда, а де й провокація.
 
У цьому інформаційному «водоймищі» з численними вирами, пастками, порогами дуже потрібен «лоцман», який виконує також функції «фільтра», що захищає глядача від особливо зухвалої брехні, підтасовування та обману. У цій ролі, за ідеєю, повинен виступити ведучий політичного телешоу.
 
Але зіграти свою роль він зможе лише будучи вольовою, незалежною, змістовною особистістю, сміливою людиною, здатною обірвати будь-якого «сильного світу цього», якщо той зловживає довірою публіки. Чи є такі ведучі на українському телебаченні?

04 Февраль 2009, 16:07:38
Ответ #6
Оффлайн

Sergey


Оффлайн Sergey

  • *****
  • Ветеран
  • Сообщений: 10163
  • Страна: ua
  • Карма: +232/-53
  • Спасибо
  • Сказал: 587
  • Получил: 251
    • Мужской
    • Просмотр профиля


«...Хто цей молодик?»
Маша Томак, «День», 04.02.2009



Не треба бути аж надто кваліфікованим аналітиком, аби констатувати, що суспільно-політичні ток-шоу на українському телебаченні прийшли до спільного знаменника протистояння між Секретаріатом Президента і Кабміном. Уважні телеглядачі, що ревно присвячують благодатні п’ятничні вечори гарячковому перемиканню з «Інтера» на ТРК «Україна» і навпаки, вже, напевне, встигли зауважити, що дуже часто студії цих програм нагадують виїзні засідання державних органів. Утім, попри обговорення найнагальніших проблем суспільства і держави, виголошення найгучніших заяв, і «Свобода», і «Шустер Live» зберігають за собою статус «всього-навсього шоу» з відповідним феєричним (а не конструктивним) інструментарієм — інформаційними «хлопавками» і дискусіями-конфеті.
 
Політики дійшли до того, що самі визнають це, і підсміюються, мовляв, державотворці починають роботу у п’ятницю ввечері... А для нас, громадян, найприкріше те, що журналістику такий стан справ влаштовує. Цю стару і всім відому пісню ми знову заводимо тому, що, на нашу думку, всі ці карнавали можуть призвести до стану значно менш комічного, аніж виступи Леоніда Черновецького в ефірі. Покоління 20-річних майбутніх політиків «вигодовує» свої особистості саме на таких прикладах. Чи зможе сучасне покоління політиків-шоуменів повернутися поза ефіром до роботи, до політичних буднів, не прикрашених телевізійним популізмом, здається вже не таким важливим як те, чи зможуть розірвати це зачароване коло наступні покоління, які сьогодні змушені здобувати досвід у системі, позбавленій будь-якої системності.
 
Заява Президента України Віктора Ющенка, що прозвучала в ефірі «Інтера» в п’ятницю, була справді наелектризованою. Гості в студії «Свободи» виглядали ніби присоромленими і заволодіти мікрофоном не дуже поривалися. Але тільки перші декілька хвилин. Володимир Литвин, до якого, так само як і до Юлії Тимошенко, Президент звернувся персонально, на початку свого виступу навіть сказав щось про те, як сильно вразила його промова Віктора Ющенка. Але чи сказав він щось суттєве після цього протягом відведеної йому години ефіру? Ні. Окрім чергової констатації необхідності круглого столу і консолідації. Але це ми вже чули. Хоча прикладів і не бачили.
 
Принагідно: цікаво було б провести контент-аналіз і з’ясувати, скільки разів протягом одного ефіру звучать заклики на кшталт «досить брехати» або «давайте відкинемо політику і будемо боротися з кризою». Немає потреби доводити, що з поглибленням кризи риторика політиків не позбавляється розпливчастості і примарності.
 
Аби не стати частиною того поля, де вже не перший день тривають напружені бої між секретаріатом та урядом, ми не вдаватимемося в цитування звинувачень Віктора Ющенка на адресу Юлії Тимошенко і навпаки. Скажемо тільки, що реакція прем’єрки попри передсуботній пізній час була просто таки миттєвою, але дуже грубою. Уже за годину на офіційному сайті Кабміну з’явилася заява Тимошенко (яку в ефірі цього разу «Шустер Live» озвучив депутат від партії БЮТ Олег Ляшенко) з відкритими і не надто чемними звинуваченнями на адресу глави держави, від цитування яких краще утриматися. Якщо говорити про суттєві положення обох цих звернень, то вони виявилися взаємовиключними.
 
Якщо Президент у своєму посланні наголосив на катастрофічній недосконалості прийнятого бюджету, то Юлія Тимошенко наполягала на тому, що бюджет за січень навіть перевиконаний. Ось слова Віктора Ющенка: «..застерігав уряд і парламентську більшість — головних авторів державного бюджету поточного року: зроблений вами документ — це повітряний замок. На сьогодні уряд не зібрав і половини запланованого на січень обсягу податків і зборів. Причина знову одна: нереальність бюджету.» А ось — глави уряду: «...незважаючи на кризу, державний бюджет за січень перевиконано. Зарплати бюджетникам та пенсії виплачені і надалі будуть виплачуватися вчасно та в повному обсязі. Ціни на газ для населення та теплокомуненерго не підвищуються, залишаються на рівні минулого року». Такі принципові розбіжності в оцінці державної ситуації викликали, з одного боку, абсолютне нерозуміння цієї ситуації, а з іншого — справедливе обурення. Політолог Андрій Єрмолаєв у понеділковому ефірі «Свободи слова» на «ICTV» як не намагався, але так і не зміг з’ясувати на чиєму боці правда. Зокрема, центральний гість програми Арсеній Яценюк послався на відсутність точних даних.
 
Так само відкритим залишилося питання оригінальності так званого листа Пинзеника, оприлюдненого «Економічною правдою», який наробив минулого тижня дуже багато галасу. Нагадаємо, що в цьому посланні міністра фінансів до прем’єр-міністра йшлося про те, що економіка України перебуває на межі краху, співвідносному з ситуацією 94-го. Сам міністр фінансів, як стверджує «Українська правда» із посиланням на «Сегодня», наразі перебуває на лікуванні у Феофанії (між іншим, поруч із головою НАК «Нафтогазу» Олегом Дубиною), називає цю заяву провокацією. Натомість деякі політики, серед яких Юрій Луценко і Валерій Хорошковський, у ефірі «Інтера» підтвердили оригінальність «записки Пинзеника».
 
Але повернемося до журналістики. Програма «Свобода на Інтері» протягом усього попереднього періоду свого існування (нагадаємо, що в ефір передача вийшла у жовтні минулого року) оберталася на орбіті політичній. У той час як Савік Шустер «брав» прямими включеннями з проблемних регіонів і увагою до культури (хоча і за принципом залишковим). Своїми політиками-ведучими «Свобода» дуже пишалася. Інформацію про цей «революціний» формат (який, утім, не має жодного відношення до журналістики) можна навіть знайти на сторінках вільної інтернет-енциклопедії «Вікіпедія», де програма нескромно претендує на світову ексклюзивність: ««Свобода на Інтері» є першою у світовій практиці телепрограмою, у якій політики спілкуються і дискутують без посередництва професійного ведучого». І що тут хорошого, запитуємо ми?
 
Так чи інакше, а навіть декларована «Інтером» революційність поступово зійшла нанівець. Замість політиків уже вкотре модерацією ефіру займаються Юлія Литвиненко і Андрій Данилевич. Самі інтерівці, за інформацією «Телекритики», зміну політиків на професійних телеведучих пояснюють зайнятістю чиновників. Зараз, виявляється, політикам немає часу вправлятися в майстерності телеведучих. Але головне: чи була насправді така можливість у них раніше? Ми схильні вважати, що тоді спрацювали пріоритети, які, очевидно, були зовсім не на боці державної діяльності.
 
Минулого тижня «Інтер» раптово підкоригував свою тактику, додавши включення з регіонів —Лисичанська і Рівного, які досі він не практикував. Із точки зору загальноприйнятого розуміння журналістики, цей крок варто розцінювати як повернення в бік норми. Нарешті на «Інтері» ми побачили суспільство, а не тільки «депутякал», як колись висловився письменник і лауреат Шевченківської премії Євген Пашковський. Але, здається, ця зміна курсу була зумовлена не міфами про соціальну відповідальність журналістики, а прикладом успішної експлуатації подібних включень Савіком Шустером. Утім, це вже деталі.
 
Важливо те, що конкуренція робить свою справу. Якби не вона, українці б не почули, що їх співвітизники із Лисичанська люблять свою країну: «Я — Беспальчук Микола Антонович, прохідник. 40 років підземного стажу. Привіт, Україно! На відміну від багатьох, ми тебе любимо і поважаємо, а своєю працею неодноразово доводили любов до своєї країни. Ми хочемо, щоб вона була багата і щаслива» — прозвучало в ефірі «Інтера». Наївно? Напевне. Потрібно? Безумовно! Надто вже гротескно і в дусі знущання звучать слова політиків. Наприклад, кинуте побіжно, про всяк випадок, регіоналом Юрієм Мірошниченком: «У мене грошей немає»...
 
Звичайно, формат політичного ток-шоу, який не ігнорують всі політичні «акули», — не найоптимальніший для зовсім не зубатих «культурних діячів» (як люблять їх називати) типу Сашка Положинського, відомого українського музиканта. Легко пояснити його експресивну реакцію на двогодинне безперервне «жування соплів» (за висловом учасниці «Шустер Live», матері одного з ув’язнених на кораблі «Фаїна» українців). Увірвавши Миколу Азарова на півреченні, Положинський емоційно висловився стосовно політиків і політики, і залишив ефір.
 
І нехай його потім намагалася виправдати співачка Руслана, яка знайома із «законами зграї» не з чуток, пропрацювавши у парламенті рік, але виправдовувати музиканта, по суті, немає за що. Звичайно, Положинський і Азаров — люди зовсім із різних світів. І нічого надзвичайного немає в тому, що одного з невтомних «моторчиків» українського музичного світу пан Азаров не знає, що проілюструвала фраза «Хто цей молодик?» Але щось недобре було у цій ситуації, якесь непевне відчуття, яке згодом склалося в підозру, що саме так, із подивом і легким нальотом роздратованості політики сприймають і українське суспільство, наштовхуючись на його претензії і потреби. Найперша з яких — вимога правдивості і конструктивності. Розгублене «Хто цей молодик?» як квінтесенція нерозуміння потреб і віддаленості політиків від суспільства...
 
— Віддаленість політиків від реального життя громадян цілком можна пояснити, — вважає Андрій Зоткін, науковий співробітник Інституту соціології НАН України. — Необхідно розуміти, що суспільство після всіх криз, пережитих у 90-х і 2000-х роках, достатньо сильно поляризувалось. На відміну від ромбовидної форми західних структур, де основну частину складає саме середній клас, в Україні суспільство має вигляд усіченої піраміди — основу якої складають бідні прошарки населення. Середній клас є дуже розмитим і аморфним, залежно від ситуації він моментально може перетікати в супербагатих людей — невеликого шпилю піраміди, або дуже бідних. Шпиль, умовно кажучи, — еліта направляє «підніжжям».
 
Ми нещодавно вивчали стилі життя різних прошарків, груп і класів українського суспільства, в тому числі й еліти. Навіть не варто говорити про те, що стилі життя правлячої еліти суттєво відрізняються від решти суспільства. Це задається в рамках не споживчого кошика, а суперможливостями, якими володіють правлячі групи. Ці соціальні можливості й визначають їх відрив. Частину правлячих еліт складають політики та інтереси саме цієї частини піраміди вони представляють у владних структурах. А до суспільства політики ставляться по-споживацьки, використовуючи його в своїх інтересах.
 
Не менш важливим, ніж Лисичанськ і Рівне в ефірі «Інтера», був телефонний зв’язок із полоненими українцями «Фаїни» у ефірі «Шустер Live», що досі, вже протягом чотирьох місяців, перебувають «у розпорядженні» сомалійських піратів. Можливо, мало хто на це зважив, але одна із матерів заручників, що прийшла на ефір до Шустера, порушила важливу проблему толерантності журналістів стосовно таких непростих тем. Вона зауважила, що масмедійники цікавляться, передусім, не Тим, як почуваються жертви піратів і чи живі вони взагалі, а тим, на кого і коли вони збираються подавати до суду. Такий інтерес журналістів з точки зору інформаційної цілком виправданий — передусім темпами, які не передбачають концентрацію на людських емоціях, а тільки телеграфічний стиль повідомлень інформагентств.
На співчуття не вистачає ефірного часу... Але в таких ситуаціях, здається, варто робити винятки, адже йдеться про людське життя. Тому питання толерантності навіть за таких шалених інформаційних темпів не варто знімати з порядку денного.
 
— Я вважаю, що журналісти завжди повинні бути толерантними, — зазначає голова Спілки журналістів України Ігор Любченко, який за сумісництвом є членом Комісії з журналістської етики. — Починати розмову з висловлення співчуття. Принаймні самим тоном мови і тактом дати зрозуміти людині, що ми співчуваємо її проблемам. А тоді переходити до своїх питань. Звичайно, журналісти поспішають, їм треба все негайно, але знайти відповідну ситуації фразу необхідно. Це частина журналістського професіоналізму.
 
Я кожного разу кажу колегам: ставте себе на місце того, з ким говорите.
Для політиків тема «Фаїни» виявилася не дуже зручною, усі вони закликали: «Тримайтеся!», але на резонне запитання на тому кінці «За що триматися?» відповіді, звичайно, не мали. Як вирок владі прозвучала інформація про те, що після чотирьох місяців зусиль Україна так і не змогла встановити зв’язку із заручниками «Фаїни», тоді як протягом лічених днів це зробила сомалійська правозахисна організація, яка про наших полонених дізналася випадково, через інтернет.
 
Наступна незручна тема в ефірі «Шустер Live» — проблеми дитячого центру «Артек», теж доволі розтиражовані ЗМІ не з доброго дива. Ні для кого не стало сюрпризом те, що навколо цього питання вкотре розбурхалися і без того неспокійні урядово-президентські відносини. Так само ні для кого не стало шоком, що невідомо куди зникло 50 гектарів, тобто п’ята частина землі, що належить табору. Рятівним кругом спершу здалася пропозиція Віталія Портнікова надати «Артеку» статусу культурної спадщини. Аплодисменти, питання, здається, справді вирішене. Але ж давайте будемо відвертими: по суті, цей статус нічого не змінює і для особливо наполегливих не стане бар’єром. Кого це і коли лякав статус культурної пам’ятки, що за законодавтвом заперечує будь-які відчуження-приватизації? Тим більше — аж у Криму...
 
Прикладів повного ігнорування усіх цих статусів маємо більш ніж достатньо. При чому у Києві. У вівторок, 3 лютого, чуємо повідомлення на «5 каналі»: «У Києві знищили ще одну архітектурну пам’ятку — будинок Шолом-Алейхема. Гора побитої цегли та хмара пилу. От і все, що залишилось від старовинного будинку на вулиці Великій Васильківській, 35. Тут, за словами істориків, мешкав письменник Шолом-Алейхем. Простояла історична споруда понад сотню років, а зникла за лічені дні. Її зруйнували, незважаючи на заборони чиновників та спротив небайдужих киян,» — розповідає у сюжеті Олена Угрин.
 
На екрані — єдиний небайдужий киянин, що власним тілом «захищає» від екскаваторів те, що залишилося від будинку «зі статусом». На запитання про відповідальність традиційно розводять руками всі інстанції, наполегливо тикаючи пальцем у сусідів, мовляв, це все вони. Майже навпроти Великої Васильківської — Київміськрада, теж, сказати б, заклад малоперспективний у цьому питанні. Чи є підстави думати, що з наддорогою кримською землею буде інакше, якщо культурні пам’ятки вже вкотре руйнуються в центрі столиці? Під носом, зауважте, у тих, хто занадто зайнятий своїми амбіціями і занадто вже віддалений від суспільства.
 
Кобзон не допоміг
 
P.S. Навряд чи Йосип Кобзон — фігура, що найбезпосередніше причетна до «Артеку», але заслужений і народний артист, тільки Богу відомо скількох країн, свою місію як елемент шоу в «Шустер Live» виконав. Утім, «Інтер» цього разу виявився попереду. «Свобода на «Інтері» 30 січня мала рейтинг 9,06%, частку 26,87% (аудиторія 18+, загальнонаціональна панель GFK). Повідомляє «Телекритика». «Шустер Live» на ТРК «Україна» мала рейтинг 4,13%, частку 13,44%.

04 Февраль 2009, 16:11:36
Ответ #7
Оффлайн

RomaR


Оффлайн RomaR

  • *****
  • Ветеран
  • Сообщений: 8726
  • Страна: 00
  • Карма: +158/-315
  • Спасибо
  • Сказал: 75
  • Получил: 104
  • Дай-ка дорогой Леонид Ильич тебя поцелует…
    • Мужской
    • Просмотр профиля
СЕРЫЙР, после следующего вашего поста в стили "Копировать - Вставить" тема будет закрыта. Зачем заводить тему, в которой вам лично СОВЕРШЕННО нечего сказать? А чужие мысли по этому поводу найти может каждый, кому они интересны.
У каждой БАНДЫ должен быть свой ПРЕДВОДИТЕЛЬ (желательно "крепкий орешек")

Форум Краматорска

Re: Какую "Свободу..." вы предпочитаете
« Ответ #7 : 04 Февраль 2009, 16:11:36 »