Випускники Києво-Могилянської академії та інших учбових закладів України у великій кількості працювали в Москві та ін. містах Росії і у вирішальній мірі спричинились розвиткові культури в цій країні. Українські вчені, котрі студентами слухали лекції самого Галілея в Падуї, а потім працювали в Росії, казали, що промені "Зірки Галілея" досягли навіть найхолоднішої і найтемнішої країни світу - Росії. Освіта в Росії виникла й поширювалась під впливом Київської академії, особливо після об’єднання України з Росією в серединіXVII ст. Всі великоруські училища, духовні й цивільні були або засновані, або утверджені на дусі вихідцями з України, включаючи й перший вищий учбовий заклад - Московську слов’яно-греко-латинську академію - 1687 р., через 55 років після виникнення академії в Києві. Це визначали не лише українські, а й численні російські вчені - Пипін, Пекарський, Верховенський, Голеніщев-Кутузов та ін. Знайомство російської громадськості з західноєвропейською культурою почалося після українських перекладів. 1672 р. в Москві були відкриті українська книгарня та українська друкарня, розповсюдження українських книг набуло великого розмаху. Це викликало незадоволення реакційних кіл, передусім Московської церкви. Ще у 1619 р. патріарх Філарет заборонив ввозити європейські книжки, а 4 грудня 1627 р. Москва палила українські книжки. Отже, Гітлер і Геббельс мали попередників...
1690 р. собор, очолюваний патріархом Іоакимом поклав "проклятство і анафему" на книжки Петра Могили, Лазаря Барановича та ін. українських просвітників. Така була їм російська подяка. Та на Москві палили не лише книги, а й людей - протопопа Аввакума, романівського попа Лазаря та ін., як зараз кажуть, інакодумців.
Видатний російський вчений-мовознавець Микола Сергійович Трубецкой(1890-1938), син філософа і нащадок декабриста, писав: "Та культура, котра з часів Петра І живе і розвивається в Росії, є органічним продовженням на московської, а київської, української культури. Українська культура мала в собі елементи європейської культури. Московська культура відзначилась виразним європофобством і тенденцією до самовдоволення. Тому Петро І. вирішивши європеїзувати культуру Московії, постарався викорінити і знищити її і став вводити українську культуру. У висліді його реформ стара московська культура вмерла і на зміну їй прийшла культура київська, українська. На межі XVII i XVIII століть сталася українізація московської духовної культури. А що можна сказати про нарід, котрий засвоює лише чужу культуру, живе відбитим світлом, перетворюється на мавпу, яка безперервно наслідує?"
ЗВІДКИ ВЗЯЛАСЬ МУЗИКА В РОСІЇ
Давня Московія була дуже понура країна, не знала музики. Звісно, племена, які там жили, мали якісь свої народні пісні, як і всі інші племена на Землі, але якогось багатства цих пісень, як кількісно, так і з точки зору мелодики, там не було. Пісні Московщини були складені в т. зв. пятитоновій гамі, яка існує у тюркських племен басейну Волги і Ками, у тюркських племен російського і китайського Туркестану, у всіх монголів. Та й ті пісні й танці, які були, заборонялись і переслідувались московською церквою як бісівські забави та ігрища, що, мовляв, відволікали людей від віри. Що ж до самої церкви, то вона мала свої наспіви, але вони були дуже бідні мелодично, одноголосі і – прости, Господи, – досить нудні.
Лише у ХVІІ сторіччі стався злам. Україна волею обставин була приєднана до Московії, і з України широким потоком хлинула до Москви культура, зокрема, музика, а також з Білорусії і з Польщі, і з Західної Європи через них головним чином від українського народу - найпісеннішої у світі нації.
Українська культура досягла в ХVІІ ст. високого рівня розвитку, що було викликане бажанням народу відстояти свою національну незалежність в боротьбі проти чужинецького підкорення. Велику роль тут відіграла українська православна церква, яка була центром ідеологічного об'єднання українського народу і символом його прагнення до національної незалежності. Завдяки діяльності монастирських і парафіяльних церковних шкіл, де готували фахових співців, регентів і композиторів, на Україні в цей час досягла високого розвитку хорова співоча культура. Утвердились київський наспів, багатоголосий партесний спів (спів за партіями) і київська система нотації. У другій половині ХVІІ ст. цей стиль прийшов з України до Москви. Спочатку московська церква чинила йому спротив, та марно, і з кінця 60-х років він був легалізований. Одним із ініціаторів цього був патріарх Никон, котрий мав велику нотну бібліотеку з українських творів.
З Києва до Москви виїздили співаки, котрі співали там під час церковних служб твори, складені українськими композиторами. Лише в 1652 р. до Москви прибули: в лютому 14 чол., у березні - 5, у квітні - 7. Приїздили до Москви співаки також з інших міст України.
Співають вам українці і понині!! Слухайте представники найтемнішої країни світу!!!
