http://uatoday.net.ua/politics.php?pos_id=631Революції та власність
Після помаранчевої революції українське суспільство помітно активізувалося. Страх перед владою зменшився на порядок. Готовність людей відстоювати свої права зросла. Українське суспільство помітно демократизувалося. Водночас воно знаходиться у «збудженому» стані, у стані «бродіння», неспокою. Сьогодні чимало політологів намагаються дати відповідь на запитання:
* у чому причина цього «бродіння»?
* хто ініціює ці процеси?
* чи загрожують вони революцією?
* за яких умов «бродіння» може вилитися в революцію?
* до яких наслідків може призвести ця революція?
Спробуємо дати відповідь на подані запитання.
Причини революцій
Соціологами давно виявлено, що головною причиною революцій є боротьба за ресурси між соціальними групами: становими, майновими, релігійними, етнічними, расовими.
Існує два види ресурсів, за які йде боротьба під час революцій:
o ресурс власності;
o ресурс влади.
Власне, ці два ресурси є взаємопов'язаними: влада дає можливість чинити примус через свої інститути, а власність дає контроль над цими інститутами шляхом підкупу або альтернативного неінституційного примусу. І влада, і власність дають важелі, щоб контролювати суспільство.
Якщо якась соціальна група відчуває себе ущемленою в своїх правах доступу до ресурсів, у ній виникає соціальна агресія. Якщо соціальна агресія зростає до рівня масової практичної активності (численні судові позови, акції протесту, конфлікти з владою, виробничі конфлікти), починається «бродіння».
Якщо з'являється група ефективних менеджерів, які об'єднують соціальну групу спільною ідеологією та організацією, починаються спільні дії з трансформації суспільства, які за своїм змістом є революційними.
Очевидно, що революційні зміни можуть ініціювати лише достатньо потужні соціальні групи: робітники, селяни, «середній клас», етнічні, релігійні та расові групи.
Наприклад, російську революцію 1917 р. ініціювали робітники, об'єднані марксистською ідеологією та групою менеджерів з числа «більшовиків».
Україна перебуває сьогодні на етапі переходу від «бродіння» до об'єднання соціальних груп у їхніх діях. Ініціаторами революційних змін в Україні теоретично можуть бути: на всеукраїнському рівні - середній клас, на регіональному рівні - російськомовне населення Криму, кримські татари, населення Донбасу. Це - ті соціальні групи, чиї права ущемляються і які «фрустровані» своїм становищем. Фрустрація - це стан безвиході, коли життєво важливі прагнення людини або групи заблоковані.
Сьогоднішнє українське «бродіння» ініційоване середнім класом.
Падіння рейтингів «великих» партій зумовлене саме тим, що вони не відіграли роль менеджерів середнього класу. Докладніше про це далі.
Результати революцій
Революції можуть давати наступні результати:
* задоволення прагнень соціальної групи, яка ініціювала революцію;
* поразка соціальної групи, яка намагалася здійснити революцію, але соціальні процеси були заблоковані силою з боку держави;
* революційні зміни приводять до переділу ресурсів, але не на користь тих, хто революцію ініціював, а на користь інших соціальних або елітарних груп, які були до революції причетні.
Найбільше різних варіантів у третьому випадку.
Під час Великої жовтневої революції 1917 року владу захопила група менеджерів соціальної групи робітників зі стану «різночинців» (середнього класу царської Росії), яка забезпечила внаслідок революції свій контроль над засобами суспільного виробництва. На базі цієї групи менеджерів була сформована соціальна група «радянської бюрократії», яка перебрала контроль над власністю в Росії. Такий суспільний лад ідеологи назвали «соціалізмом», хоча правильно його треба назвати «державним капіталізмом». Такий «державний капіталізм» є владою соціальної групи «радянської бюрократії» («номенклатури»), до якої перейшов контроль над ресурсами.
Помаранчева революція
В Україні помаранчева революція стала першим етапом революції «середнього класу». Що відбулося?
Середній клас систематично принижувався та обкрадався корумпованою та жадібною пострадянською («комсомольською») бюрократією - «бандитською владою». До економічних чинників додалися національні: середній клас завжди чутливий до національних питань і має підвищену «національну температуру».
«Бродіння» ідейно незрілого середнього класу було очолене групою представників великого бізнесу, які принижувалися та утискалися окремими олігархами в епоху президента Леоніда Кучми. Саме ці люди, а не середній клас, здобули владу і перерозподілили власність на свою користь. Олігархи дали «відступного» і фактично перестали бути олігархами. Олігарх - це людина, яка поєдує величезну власність з політичним впливом.
Середній клас лишився обділеним економічно: хабарі, побори фіскальних органів, свавілля місцевої та державної влади залишилися. Однак помаранчева революція «привідкрила шлюзи демократії». З'явилися свобода слова, відносно вільні вибори, можливість захищати власність, боротися в судах та скаржитися на чиновників, почали давати ефект акції протесту, на місцях з'явилися альтернативні «групи впливу», маневруючи між якими можна вирішувати частину своїх «проблем». Ось як образно ці зміни оцінили підприємці:
* при Кучмі вони не могли впливати ні на кадрові питання, ні на соціальні рішення, ні на економічну політику;
* зараз вони не можуть впливати на кадрові питання, але можуть примусити владу до основних потрібних соціальних рішень та обмежено впливають на економічну політику;
* хочуть: мати вплив на кадрові, соціальні та економічні рішення для захисту своїх прав та інтересів.
«Бродіння» в українському середньому класі триває. Він чекає на своїх ідеологів та менеджерів. Коли вони знайдуться, влада «продавиться» під їхнім натиском, і будуть здійснені важливі для держави реформи:
* судова реформа - щоб у суді перемагало право ініціативної людини з середнього класу, а не гроші, яких у неї замало;
* реформа виборчого законодавства - щоб лідери електорату з числа середнього класу визначали, хто переможе на виборах, щоб потім політичні сили на місцях надавали допомогу лідерам свого електорату в розв'язанні їхніх проблем;
* політична реформа - щоб державою правили фахівці, а не «грошові мішки»;
* реформа силових структур - щоб вони ловили злочинців, а не «рекетували» підприємців;
* економічні реформи - створення внутрішнього ринку та підтримка власного товаровиробника - щоб землю, субсидії, кредити, ринки збуту належали ініціативним підприємцям, а не «дерибанилися» через великі бізнес-структури та іноземні компанії;
* інші реформи.
Якщо влада не «продавиться», буде бунт. Спочатку він матиме формат помаранчевої революції. Якщо результату не буде, може початися «партизанський рух». Як правило, джерелом ресурсів для партизан є рекет, а політичні акції здійснюються у формі вибіркового насильства проти найодіозніших чиновників.
Українське «бродіння»: середній клас хоче своєї частки
Ініціатором революційних змін в Україні виступає середній клас. Що таке цей середній клас і чого він хоче?
Науковці-психологи визначили, що більшість людей живе у рамках «соціальної матриці» - їхнє життя більш-менш передбачуване, характер занять визначений, соціальний статус стабільний. Таких людей за різними оцінками від 80% до 93%.
Меншість суспільства мають ініціативу, амбіції та винахідливість у широкому розумінні. Вони постійно шукають і знаходять нові ресурси для забезпечення власної сім'ї, для набуття власності, для контролю над соціальним оточенням. Саме їх і називають середнім класом - це люди, які вміють «крутитися». Приблизні варіанти середнього класу:
* власник майстерні, де працює 5-6 людей і яка дає 1-2 тис. $ на місяць; він шукає клієнтів, домовляється з владою, активно підтримує партію, на захист від депутатів якої сподівається тощо;
* головний лікар лікарні, який залишається на посаді завдяки професіоналізму, контролює персонал, уникає тиску влади і контролерів;
* торговець на ринку, який шукає ефективні методи торгівлі та прибуткові групи товарів;
* селянин, який завдяки досвіду та працьовитості зумів одержати значний прибуток на паях своєї родини - ділянці в 5 га;
* інші.
Інакше кажучі, середній клас - це ті, хто не лише виконав технічну роботу і одержав за це адекватну (чи неадекватну) плату. Це людина, яка завдяки винахідливості, підприємливості, соціальним контактам стала причетною до прибутків інших людей (клієнтів, бізнесменів, власників) або держави (земля, вигідні посади, корупційне сприяння). І завдяки цьому середній клас здобуває комфортний рівень життя або рухається до нього.
У чому слабкість середнього класу? Одна окрема людина має мало ресурсів для боротьби з владою та великим бізнесом для захисту своїх майнових прав.
У чому сила середнього класу? Одна людина, володіючи високим інтелектом та менеджерськими вміннями, зосередивши їх на «маленькій» (для влади та великого бізнесу) проблемі, може перемогти і владу, і великий бізнес. Це можливо лише за умов існування в суспільстві справедливих «правил гри»: справедливий суд, об'єктивний розгляд скарг, страх чиновників перед документально підтвердженими звинуваченнями, залежність місцевих депутатів від лідерів груп виборців тощо.
Тобто зосереджуючи малий менеджерський ресурс на малій проблемі, в правовому суспільстві ініціативна людина може одержати серйозні додаткові ресурси. Вона програє по кількості сили, але виграє по кількості сили на умовну одиницю проблеми. Середній клас хоче успішно розв'язувати свої маленькі проблеми, відстоюючи свої права перед великими гравцями.
У епоху президента Леоніда Кучми середній клас був у принципі неможливий. Його блідою подобою були родичі та друзі місцевих олігархів та слуг «великих» олігархів. Ці люди переважно обслуговували на нижніх рівнях режим олігархії. Вони були безправні, а їхній добробут тримався на милості.
Наслідки українського «бродіння»: варіант демократії
«Бродіння» в українському суспільстві може привести до консолідації середнього класу та утворення нової політичної сили.
Вимоги до такої сили:
* харизматичні, активні, підприємливі лідери;
* ідеї свободи, демократії та національного відродження;
* територіальна опора - Центральна Україна;
* чітке позиціонування - наявність ясної й принципової позиції з проблем, які непокоять громадськість;
* основа діяльності - практичні дії, а не слова;
* активність і наступальність, певна агресія;
* дії - усунення з посад корумпованих чиновників, відміна незаконних рішень, влучне і болюче звинувачення вищих посадовців у потаканні корупціонерам та бездіяльності;
* методи - акції протесту (пікети, мітинги, нестандартні акції); максимальна публічність антикорупційного та антибюрократичного спрямування;
* конкретність - чіткий і зрозумілий зв'язок позиції з реальними проблемами конкретних людей.
Якщо така сила утвориться, вона зможе швидко здобути масову підтримку. Саме така сила здатна забезпечити ключову роль у державі середнього класу, завершення формування національної держави та проведення економічних і політичних реформ у своїх інтересах.
«Великі» партії (БЮТ та ПР), спираючись на пенсіонерів та бюджетників, яких підкупають підвищенням соціальних виплат, контролюються великим бізнесом, який прагне перетворитися на олігархію. Власне, опорою олігархії завжди були бідні люди, введені в оману краснобайством «кумирів».
Наслідки українського «бродіння»: варіант автократії
Чи може українське «бродіння» бути «заблокованим» згуртованою автократичною групою? Це було б ймовірно, якби Україна не перебувала в полі впливу різних центрів світової геополітики. Власне, цей сценарій міг бути реалізованним під час президентських виборів у 2004 р. Та загальна хвиля народного протесту, яка піднялася під час помаранчевої революції, засвідчила, що то був шлях до виникнення партизанського руху та громадянської війни. Одним із наслідків міг стати територіальний розкол України. Очевидно, що допоки Україна перебуває у сфері інтересів Заходу, такий сценарій дуже малоймовірний.
Демократія і власність
За канонами політології ознаками демократії є:
* вертикальна мобільність - середній клас здатен до значного підвищення соціального статусу;
* політичний та культурний статус перетікають в економічний: інакше кажучи, впливові в суспільстві завдяки відомості або професіоналізму люди стають багатими, часто за рахунок тих, хто не зумів професійно захистити своє майно.
Очевидно, що рейдерство - це процес перетікання власності від непрофесіоналів до професіоналів. Захопити чуже підприємство значно складніше, ніж втримати своє. Справді, рейдеру треба зробити такі дії:
* мати високопрофесійну юридичну службу: чому такої служби не має власник?
* знайти у документах на власність правові «дірки»: чому їх не знайшов раніше і не усунув власник? Якщо ці дірки не можна усунути, то можна передати основні активи іншим юридичним особам або захистити в інший спосіб.
* скупити частку акцій: чому цього раніше не зробив власник?
* налагодити корупційні зв'язки з правоохоронцями: чому не зумів це зробити власник?
* не дозволити власнику швидко вивести активи: чому власник не забезпечив таку можливість для себе?
* налагодити корупційні зв'язки з губернатором і судами: чому власник цього не зробив?
* «зламати» фізичний захист власності: чому про надійний захист не потурбувався власник?
В Україні рейдерство є процесом поки що безкінечним. Причина цього - специфічна для українського законодавства неточність. На думку фахівців, це зумовлено тим, що розробники законів не є професійними юристами. Ця неточність дозволяє багатоваріантність тлумачень, а отже і залежність рішення від особистої позиції судді, яка може оплачуватися або здобуватися в інший корупційний спосіб.
БЮТ розплачується за зневагу до середнього класу
Вибори в Тернопільській області показали стрімке падіння рейтингу БЮТ. Таке ж падіння відбувається й у інших регіонах. Що ж сталося?
Коли Ющенко став Президентом, потенційний середній клас, який ущемлявся при Кучмі, сподівався на економічну та соціальну свободу. На практиці це означало наступне:
* припинення тотального хабарництва; малий бізнес не має коштів, щоб виконувати всі умови контролюючих органів: санстанції, пожежників, екологів, охорони праці тощо; для великих підприємств ці хабарі - доля відсотку від прибутку, а малий бізнес ці побори знекровлюють;
* скасування «відкатів» та неадекватних виплат органам влади за всілякі дозволи, ліцензії, довідки тощо;
* скасування свавілля міліції та прокуратури;
* скасування рейдерства щодо їхнього бізнесу з боку державних органів та багатіїв;
* дрібні чиновники сподівалися на справедливий перерозподіл посад відповідно до рівня професіоналізму на конкурентних засадах;
* встановлення адекватної плати за землю, комунальне майно, автотранспорт, штрафів тощо.
Усі ці сподівання були знехтувані.
Коли Юлія Тимошенко виступила проти корупції в оточенні Президента, вона стала надією середнього класу. Тому за неї голосувало 50% Центральної України. Що сталося далі?
* виявилося, що у депутати за списками БЮТ пройшли не найкращі підприємці, а, ймовірно, «партійні хабарники», які сплатили за місця у списках;
* виявилося, що місцеві партійні організації, ймовірно, беруть участь у корупційних схемах місцевих керівників і в їхніх конфліктах із підприємцями (які агітували за БЮТ) стають на бік корупціонерів;
* виявилося, що місцеві партійні організації мають директиви «не чіпати» місцевих керівників, які ймовірно сплачують «данину» в Київ.
Таким чином, БЮТ налаштував проти себе лідерів електорату. За канонами політології, ставлення населення до політичних сил формується в два етапи. Спочатку визначаються так звані лідери електорату - 10-15% активних виборців (переважно той самий середній клас), а вже потім їхня активна позиція поширюється на інших виборців. Від повного краху БЮТ захищає лише вдячність бюджетників та пенсіонерів, які ще не забули про певне підвищення бюджетних зарплат і соціальних виплат.
Зрозуміло, що такі опосередкові виборами наслідки політичних помилок приходять запізно для ефективного розвитку суспільства. Тому політична згуртованість середнього класу значно підвищить ефективність боротьби українців за свої права.
Середній клас шукає героїв своєї майбутньої революції
Сьогодні в Україні активно протікають процеси консолідації середнього класу. Як тільки сформується нова ефективна політична сила, українське суспільство почне динамічний розвиток в напрямку суспільства для середнього класу.
Ця ніша поки що залишається незайнятою. Вона складна: потребує серйозного менеджменту, фахових політиків та інтенсивної роботи. Вона небезпечна: конфлікт із владою неминуче спричинить репресії, тому цим не зможуть займатися серйозні власники та представники бізнесу: вони зможуть брати участь лише на тіньовому рівні. Ця нова партія діятиме за рейдерськими схемами (у широкому розумінні), оскільки її метою стане переділ власності на користь середнього класу.
Кабмін проти середнього класу
Більшість рішень уряду спрямовані на поповнення ймовірно тіньових фондів БЮТ. Нові збори з власників авто, нові штрафи за порушення Правил дорожного руху, непомірні розміри орендної плати за землю, різке зростання плати за дозвільні документи, неадекватні за розмірами суми нормативно-грошової оцінки землі несільськогосподарського призначення, грабіжницькі тарифи на комунальні послуги, зростання розмірів «обов'язкових» хабарів усім контролюючим інстанціям, збільшення кількості та сум прокурорських та міліцейських перевірок - це все народжено в Кабміні Юлії Тимошенко.
І все це б'є по середньому класу: у пенсіонерів та низькооплочуваних працівників немає авто, є субсидії та пільги; багатіям ці платежі не обтяжливі, а середній клас взяв усі ці нововведення на свої плечі.
На думку експертів, у більшості областей України рейтинг БЮТ скотиться до 10-20% проти 25-50% на останніх парламентських виборах. Причина - зрада середнього класу з боку «леді Ю».
Політична перспектива партій, які хочуть увійти (чи повернутися) у велику політику, може бути пов'язана лише з середнім класом. Починається етап розвитку України, який Томас Гобс влучно охарактеризував свого часу фразою: «Війна всіх проти всіх». Починається нова революція, новий переділ. А перемога буде на боці ефективних центрів впливу, ефективних команд, професійних політиків.
Политика 16.03.2009 вернуться
