Д.М.Титаренко
(Донецький юридичний інститут)
ГЕНОЦИД ЄВРЕЙСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ НА ДОНЕЧЧИНІ ПІД ЧАС НАЦИСТСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ: ДЕЯКІ ДИСКУСІЙНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ
...
Згідно із Всесоюзним переписом населення 1939 р. у Сталінській області проживало 65556 євреїв, в тому числі у Сталіно – 24991, Маріуполі – 10444, Артемівську – 5299, Костянтинівці – 3365,
Краматорську – 1849 і т.ін.[2]. На час початку війни чисельність єврейського населення мала збільшитися на декілька тисяч, як внаслідок природного приросту, так і міграції до регіону євреїв із території Західної України, яка увійшла до складу УРСР 1939 р. [3], хоча точних даних про масштаби збільшення кількості єврейського населення в області за рахунок цієї категорії немає. У зв’язку з демографічними змінами, що сталися серед місцевого населення у перші місяці війни перед окупацією під впливом ряду чинників (евакуація, призов чоловіків до армії, міграція з міст до сіл, наявність біженців-євреїв з інших областей), нині є досить важко на основі вітчизняних джерел визначити кількість євреїв, що залишилися на окупованій території області, втім, як і тих, хто був евакуйований. Проте, враховуючи те, що більшу частину Донеччини було окуповано у жовтні 1941 р., можна припустити, що більшість євреїв змогла залишити територію області.
...
Область було окуповано в жовтні 1941 р. частинами 17-ї польової та 1-ї танкової армій. Після окупації вся повнота влади зосередилася в руках ортс- та фельдкомендатур, які підпорядковувалися командувачам тилових районів армій, начальнику тилу групи армій «Південь» або, в окремих випадках, командуванню корпусів. Вирішення єврейського питання на окупованій території було покладено на команди поліцаїв безпеки та СД, які йшли за передовими частинами вермахту.
На території Сталінської області цим займалися зондеркоманда 10-а, яка входила до складу ейнзатцгрупи D, зондеркоманда 4-b та ейнзатцкоманда 6, які належали до ейнзатцгрупи С[7].
Першочерговим завданням, яке постало перед окупантами, стало виявлення та реєстрація євреїв. Велику допомогу в цьому надавали створені органи місцевого самоврядування – міські та селищні управи, старости, поліція, котрі, як це було в Артемівську, надавали списки зареєстрованих євреїв безпосередньо СД [8]. З метою ідентифікації у ряді населених пунктів євреїв змушували одягати на рукави пов’язки із «зіркою Давида». Зареєстроване єврейське населення залучалося до виконання тяжких фізичних робіт та різноманітного роду повинностей.
Затягувати із вирішенням «єврейського питання» не входило у наміри нацистів, хоча тактика його реалізації різнилася. Перший зафіксований в документах розстріл євреїв мав місце в Маріуполі 20-21 жовтня 1941 р., коли зондеркомaнда 10-а розстріляла понад 8 тис. євреїв в околицях міста на т.зв. Агробазі [9]. 12-13 листопада у с. Затишне Волноваського району було вбито 95 євреїв. Наприкінці листопада ейнзатцкоманда 6 здійснила перші страти євреїв у Сталіно (під час окупації місто було перейменовано на Юзівку, проте в офіційному діловодстві окупаційних властей все ж таки переважала назва «Сталіно» - Д.Т. ), де було розстріляно 226 євреїв [10].
У грудні 1941 р. декілька страт євреїв провела зондеркоманда 4-b, яка прибула до Краматорська з Cахновщини. Вже 2-3 грудня нею було розстріляно понад 400 євреїв у Слов’янську, а наприкінці грудня – 240 євреїв у Костянтинівці. Тоді ж в Макіївці ейнзатцкоманда 6 розстріляла близько 500 євреїв. У січні 1942 р. цим же підрозділом було «звільнено» від євреїв Авдіївку та Красноармійськ, в ході чого загибло близько 40 та 180 євреїв відповідно.
Зондеркомандою 4-b наприкінці січня було розстріляно 139 євреїв у Краматорську, в цьому ж місяці в районі станції Карань Волноваського району було розстріляно понад 200 євреїв-біженців [11].
http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nsid/2008_15_16/08titarenko.htm
