Міф п'ятьдесят восьмий
«Куликовская битва 1380 года положила начало освобождению Руси от монголо-татар».
Щороку на початку вересня шпальти часописів, згадуючи про «цей день в історії», узвичаєно повідомлять своїм читачам приблизно таке: «1380. Відбулася Куликовська битва, що поклала початок визволенню Русі від монголо-татар». Ті, хто закінчував школу повоєнної пори, певно, пам'ятають, як ще у молодших класах захоплено слухали роз¬повіді про величну перемогу на Куликовому полі руського війська під орудою великого московського князя Дмитрія, прозваного затим Донським. Навмисне наголошую на «повоєнності», бо, виявляється, до війни радянська історична наука не надавала цій історичній постаті такого значення. Скажімо, у першому випуску «БСЗ» (1935. — Т. 22) Димитрію Івановичу присвячена невеличка стаття, у якій, зокрема, зазначено, що «найбільшої популярності Д. зажив через так звану Ку-ликовську битву», а також наголошено, що «великодержавні буржуазні історики ідеалізували Д. як національного героя, який боровся за "єдину" Русь проти татарського владарювання». А про саму Куликовську битву та ж «БСЗ» (1937. — Т. 35) писала, що вона «була першою серйозною спробою «русских» (тут, звісно, маються на увазі майбутні великороси, на ту пору — московити. — М.Л.) вивільнитися з-під татарського ярма». Дійсно, спробою і, до речі, невдалою, бо, як читаємо, наприклад, у ві¬сімнадцятому томі «Знциклопедического словаря Русского библио-графического института ГРАНАТ» (видання 1902 року), та перемога «не звільнила руську землю від татарської кормиги: уже 1382року Тохта-миш, що замінив у Орді Мамая, несподіваним наскоком розгромив Москву», і московські князі ще майже сто років платили Орді данину. «Куликов¬ська битва, — зазначав С. Соловйов (1896. — Кн. 1. — С. 981), — була з числа тих перемог, які близько межують з важкою поразкою».
