В телеграмм хоть не заходи:
Мирошников:
"На роботинському плацдармі гарних новин немає.
Ворог мав успіхи.
Тепер вже взагалі не йдеться про те, щоб атакувати у бік Вербового чи Новопрокопівки.
Тут би хоч втримати те, що було звільнено потом та кровʼю протягом 4-х місяців.
Просто треба розуміти, що якщо в одному місці прибуває, то в іншому уходить. Раніше ми на таке ловили окупантів, тепер вони ловлять на цьому нас.
На жаль."
Сепары уже вовсю рапортуют о взятии Марьинки. И не только они, к сожалению. ВСУ вроде бы пытаются цепляться за околицы. но то таке.
Вообщем, с контраступом обделались по самые уши. Крайне не продуманное решение с ним привело к неважным результатам. Еще не катастрофа, но последствия будут хреновые.
Муженко по поводу контрнаступу:
:"Дійсно, ті очікування, які сформувала потужна інформаційна підтримка, на жаль, не стали реальністю для України. І це багатьох розчарувало. А деякі навіть впали в песимізм після таких незначних, як вони вважають, здобутків.
Попередні розрахунки, які провели, — це математичні розрахунки, я не знаю, чому вони не були сприйняті. Вони взагалі не показували якогось потужного прогресу в наших діях в загальному замислі контрнаступальної операції. Не проглядалося і стратегічного замислу цієї операції.Проглядалися окремі операції на окремих напрямках. І виникає питання, наскільки вони були пов’язані із загальним замислом для того, щоб можна було планувати не тільки дії частин і підрозділів, а й відповідне ресурсне забезпечення.
Концентрації військ, відповідно, у нас не було. До тих всіх несприятливих умов, які я назвав, не було і чисельної переваги. А якщо вона і була, то незначна — десь 1:1, 1,2:1 на нашу користь. Це не та перевага, яка повинна бути при проведенні таких наступальних операцій. І мене здивувало в статті генерала Залужного, що він посилається на якісь розрахунки, які надали партнери, за якими українські війська повинні були вже три-чотири рази зайти в Крим і повернутись назад...До речі, Клаузевіц, здається, сказав, що якщо дуже довго вести бойові дії на одному напрямку, не змінюючи тактику, то противник дуже швидко до цієї тактики адаптується. Що у нас і сталося під час контрнаступу — ми практично пів року без якихось значних здобутків. Головнокомандувач Залужний назвав вклинення десь на глибину 15−17 кілометрів. Це не ті, скажімо так, просторові показники, які б ми мали отримати у випадку успіху цієї операції...І тоді, до речі, мене дуже здивувало таке оптимістичне ставлення командирів і офіцерів — не всіх, можливо, а от керівної ланки цих двох організмів — до можливих майбутніх дій.
Якось усе було так розраховано, як колись казали, «на ура». Ми підемо — і вони побіжать. У нас тут з’являться танки-«леопарди», там з’являться бомби, там БМП Bradley, а там Storm Shadow. Купа всякого озброєння, ми завдаємо удари і так далі… Але пішло не так, як думалось і як бажалось. На жаль…"
Не получилось из Залужного Манштейна, а из Шапталы хотя бы Гальдера.
