Оксана Проселкова виїхала з Краматорська за кордон. Але продовжує вчити дітей зі сходу української

Останні 20 років Оксана Проселкова працює у Краматорській школі.

Її енергії вистачало не тільки на навчання дітей, а й на депутатство, краєзнавчі експедиції, участь в літературних конкурсах. У березні вона виїхала до Польщі. Через що отримала багато неприємних звинувачень у зрадництві. Це її не засмутило. Вона продовжує вчити дітей онлайн і боротись за них. Чи тупішають діти під час онлайн навчання, хто піде до першого класу Краматорських шкіл та як це — жити за кордоном, ми обговорили з нею під час інтерв'ю.

Ви зараз у Польщі. Як ви туди виїхали та коли?

Ми з донькою виїхали у березні. Напередодні війни я отримувала повідомлення від знайомих волонтерів: "Треба виїжджати". Я була здивована таким пропозиціям. Навколо я бачила зовсім іншу реальність — я працюю в школі, ми готуємось до заходів, ходимо на площі, проводимо мітинги. Депутати нас переконують — війни не буде, це все провокації. Коли вона почалась, я згадала 2014 рік, згадала окупацію. Перш за все я поїхала, бо побачила, як донька марить уві сні. Стало зрозуміло — у неї руйнується психіка. Якщо б я мала дорослу дитину, я б залишилась у Краматорську. У мене не було бажання їхати за кордон. Я не шукала такої можливості.

У перші два тижні у Польщі я отримала багато агресивних повідомлень. Мене називали зрадницею. Казали, що я втекла. Згадували, що я депутатка. Зараз, аби не подразнювати суспільство, я не виставляю фото з нового місця перебування.

Ви почуваєтеся комфортно за кордоном?

Я зіштовхнулась з подвійним стресом. Перше — треба забезпечувати себе. Одноразово мені виплатили 300 злотих і оформили допомогу для доньки. Друге — ти потрапляєш у ситуацію, коли не можеш працювати за фахом. Вчителем тебе можуть не взяти. Треба гарувати на заводах по 10-12 годин. Я, наприклад, влітку підпрацьовувала покоївкою та на кухні. Зараз, дякуючи українському суспільству, я захистила право працювати в школах Краматорська і Добропілля. Це дає змогу мені оплачувати житло у Польщі та рідному місті.

Аби працювати вчителем за кордоном, потрібно знати мову. Тут сприятливі умови для тих, хто викладає іноземну. З українською важче. Її у Польщі системно ніхто не викладає. Батьки вирішують — якою буде друга мова. Поляки зазвичай обирають німецьку. Діти українців не мають можливості вчити рідну мову або історію. На воєводство, де я живу, усього десять годин української в двох школах. Це ні про що. Українських шкіл у Польщі дуже мало. Вони охоплюють всього до трьох тисяч дітей. В польську систему освіти інтегровано всього 180 тисяч дітей, а виїхало сюди близько мільйона. Уявіть, який обсяг роботи тут є.

Сили вчителів треба не протиставляти, а об’єднувати. Я сьогодні отримала повідомлення: "Оксано, повертайтесь додому!". Добре. Я повернусь, а що я робитиму? В мене вимикатимуть світло, я не зможу проводити уроки. Тут я все це можу робити і можу виходити на заміни онлайн.

Останні два роки діти Краматорська навчались онлайн. Спочатку Covid-19, тепер війна з Росією. Від друзів та знайомих я чую запитання — які знання матимуть ці діти? У вас є відповідь?

Коли я переходила на дистанційну освіту, то раділа. Я дуже люблю проводити інтегровані уроки — з картинками, музичними творами. Технічна база нашої школи не дозволяла цього робити. Останні роки у нас навіть не працювали проектори. Онлайн це робити легше.

Аби діти мали гарні знання, потрібно підвищувати їх свідомість і академічну доброчесність. У класі дитина не може вимкнути камеру і списати. В аудиторії видно, хто не вивчив урок, хто не хоче відповідати. Онлайн — ти сидиш перед темними квадратиками і не маєш права дітей попросити увімкнути камеру. В таких умовах важче досягти об’єктивності. Школярі мають усвідомити, що навчання онлайн це звичайний урок.

У мене нещодавно була серйозна розмова з десятикласниками. Більшість з них сіли на початковий рівень. Через війну в них немає бажання виконувати домашні завдання. Довелося пояснити їм, що навчання — це робота. Треба долати сучасні виклики, а не хилити голову. Це на них подіяло. Отже, онлайн можна більше дати, але діти мають сумлінно ставитись до навчання.

Ми можемо виміряти результати онлайн навчання? Можливо, на прикладі результатів ЗНО. Поясніть, як змінились знання дітей.

Під час війни діти здають Національний мультипредметний тест. Він спрощений. З нього забрали завдання, з якими діти зазвичай не дуже гарно справлялись — частину української літератури та власне висловлення. Залишили лише тести. Це дало можливість отримати вищі результати більшій кількості дітей. Якщо говорити про ЗНО, там були тенденції, що результати погіршувались. Особливо в точних науках, які вимагають інших методик викладання.

Я не розумію, як може вчитель фізики чи математики давати урок без графічного планшету. Коли він не може писати формули, обрахунки тощо. Вчитель має бути технічно забезпечений. В умовах, коли вчителі не мали необхідної техніки, я думаю, спрощувався елемент викладання. Те, що міг вчитель пояснити в класі, він замінював готовим відеоуроком. А потім на нього накладав своє пояснення. Через це виникла відчутна прогалина у знаннях.

У січні 2023 має стартувати набір у перші класи. Як вважаєте, наскільки підготовленими прийдуть діти?

Початкова школа останні роки страждала. У батьків різний підхід до підготовки дітей. Є батьки, які віддають малечу у садочки з дошкільними групами. Там дитина починає вчитись писати та рахувати. Є діти, які просто сиділи вдома.

Зараз у Краматорську не працюють дошкільні групи. Я обурена цим. Я розумію — ясла, середні групи, де треба бавитись з дітками. Але в 6-7 років з дитиною можна організувати дошкільну освіту онлайн.

Я не знаю, який ми матимемо набір і які діти прийдуть до школи 1 вересня у 2023 році. Наскільки вони будуть підготовлені? Вони не вміють працювати в групах, в колективі. Елементарно — чути один одного. Навіть наша примітивна дистанційна освіта привчає — зайшов у конференцію, вимкни мікрофон. Треба відповідати по черзі. Діти, до речі, призначають відповідального, який підказує вчительці, хто перший підняв руку і так далі. Я сподіваюсь, наші депутати і влада, формуючи бюджет на наступний рік, закладуть кошти на дошкільну освіту.