«Було відчуття того, що Схід не скоро буде спокійною територією» – каже Любов, яка раніше жила у Краматорську

Після того, як у липні 2014-го Краматорськ було звільнено від проросійських бойовиків, життя у місті почало відновлюватися. Краматорці наче наново знайомилися одне з одним.

На святкових ярмарках та віче тоді зустрічали старих друзів і заводили нових. Саме так я познайомився з Любою, яка вже тоді займалася волонтерською діяльністю.

Я іноді допомагав їй у різних волонтерських проєктах літа-осені 2014-го та зими 2014-2015-го. А потім Люба зникла. Минулої осені після одного з обстрілів Краматорська, що зачепив і наш район міста, вона написала у вайбері, щоб спитати, чи правильно розуміє локації на фото.

А далі з’ясувалася, що вона поїхала з Краматорська вже кілька років тому, але продовжує підтримувати волонтерський зв'язок з рідним регіоном. Ось її історія.

Життєвий гарт мирного часу, який зараз став у пригоді

Люба народилася та 27 років прожила у Краматорську. Тут вона вчилася, тут працювала. Каже, що дуже любила свою роботу, де за короткий час від з бухгалтера-початківця стала головним бухгалтером. Вона дуже тепло згадує свою тодішню директорку Гончаренко Ніну Іванівну, від якої перейняла багато не тільки професійного, але й звичайного людського досвіду.

Вона розповідає про цей досвід, бо він став у пригоді у ці воєнні часи. Каже, що підприємство в особі директорки навчило її не втрачати холодного розуму в будь-яких життєвих труднощах та мати життєстійкість. Коли треба було зберегти колектив, не піддаватись панічним настроям, Ніна Іванівна відкладала переживання на потім. Від неї вони отримували руку допомоги – не було води, то милися на роботі, не було транспорту – організовувалися з колегами та доїжджали на роботу разом, не було як приготувати їсти – їх годували.

Тож наша героїня каже, що цей досвід і життєстійкість справді допомагають їй тепер.

Поїхала з Краматорська «за невістку» та у пошуках сталої безпеки

Життя тривало у мирному, але так само прифронтовому Краматорську. У 2017-му році Люба переїхала на захід України, як вона сама каже, «за невістку», – тобто вийшла там заміж, і з того часу понині ще вивчає місцеву культуру і менталітет.

«Весь час ми з чоловіком намагалися вмовити моїх родичів переїхати ближче до нас, бо було відчуття того, що Схід не скоро буде спокійною територією. Нарешті моя сестра погодилася на переїзд і вони з чоловіком запланували перебиратись. 14 лютого 2022 року сестра мені повідомила, що за 10 днів вони нарешті приїдуть. Але як раз 24-го лютого 2022-го року почалась війна. Вони їхали до мене майже 40 годин. Стрес був весь час їх дороги».

«Подзвонило так багато людей, що я інколи знесилена була рота відкрити»

Коли почалася велика війна, Люба зрозуміла – без діла вона знову не зможе сидіти:

«Я знала, що таке обстріли та страх ще з Краматорська 2014-го року часів окупації. Тому мені хотілося допомагати тим, хто розгублено шукав, як врятуватися у 2022-му. У всіх соцмережах я писала, що до мене можна звернутись за допомогою. Подзвонило так багато людей, що я інколи знесилена була рота відкрити. Комусь треба допомогти було виїхати за кордон. Я машиною вивозила їх до Польщі.

Іншим треба було речі переправити з України в Європу – я організовувала перевезення. Комусь треба було житло – шукала по селах будинки. Розселила близько 12 сімей біля себе. З іншими ділилась інформацією, де шукати житло, якщо це не мій район.

Роботи у звичному сенсі у мене майже не було. Але директори створили волонтерський хаб в Перемишлі, звідки привозили гуманітарну допомогу в Україну. На нашому офісі я сортувала медикаменти, перекладала їх назви і призначення, підписувала коробки».

Люба з колегами-волонтерами багато чого відправила на схід, як вона досі каже, «в мій Краматорськ». Волонтери на місці роздавали допомогу тим, хто її потребував. Все це робилось за власний кошт.

«За час війни я навіть усього вже не пригадаю. Знайшли компаньйона, який нам привозив з Польщі секонд-хенд. Ми його розсортовуємо і потім відправляємо ВПО – кому що треба. Дуже багато памперсів, гігієнічних засобів і одягу дитячого розіслали по всій Україні».

Для більш офіційної роботи волонтером Люба створила свою громадську організацію «Про100 дій», яка зареєстрована у Стрийському районі Львівської області.

Ще не час відпочивати

Завдяки Новій Пошті та їхній програмі сталого партнерства волонтерська організація Люби з середини жовтня відправила багато вантажів. За її словами, на сьогодні Нова Пошта оплатила їхніх посилок у вартості доставки на 150000 грн. Загалом 65 тонн! І це ще не все. Робота триває.

Люба розповіла, що їм вдалося забезпечити медикаментами та медичними приладами близько 200 людей у зоні бойових дій. Люди отримали тонометри, глюкометри, L-тироксин, інсулін тощо.

Допомагали перевозити тварин, підказували та допомагали отримати від держави та благодійних організацій виплати людям, яким такі виплати були доступні, але вони про це не знали чи не могли розібратися.

«Інколи мені здається ну що я там за волонтер? Трохи щось допомагаю. Багато хто охолонув у волонтерській роботі. Але не час відпочивати. Ми як докладали зусиль, так і продовжуватимемо це робити».