Пушкін, гудбай – декомунізація та дерусифікація у Краматорську тривають

Прощавай, поет імперії.

Перед новим роком у Краматорську демонтували останній пам’ятник російським і радянським діячам, про що Краматорськ Пост писав детально.

Можна по-різному ставитися до творчості Пушкіна, але зараз такий час, що автору вірша «Клеветникам России» тільки за його імперські ідеї настав час залишити Краматорськ. Хоча б навіть через ці рядки:

Кто устоит в неравном споре:

Кичливый лях, иль верный росс?
Славянские ль ручьи сольются в русском море?

Оно ль иссякнет? вот вопрос.

Як бачимо, рускій мір з його бажанням назвати усіх росіянами (злити струмочки, як писав Пушкін, в «русском море») з’явився не учора. Звісно, ніхто не заборонить читати вірші поета або тримати його книжки вдома, бо зрештою у нас вільна країна.

З іншого боку в ініціативі міської влади з опитування містян щодо перейменування деяких топонімів, що має нарешті завершити у місті декомунізацію, а тепер і дерусифікацію, можна пожаліти іншого поета за його відомий вірш «Долг Украине» і лише за ці слова залишити у Краматорську вул. Маяковського:

Говорю себе:
товарищ москаль,
на Украину
шуток не скаль.

Що занадто, то недобре

У кожній справі завжди знайдуться аж надто запальні люди, налаштовані вкрай радикально. Перед новим роком ми опублікували у соцмережах Краматорськ Пост світлини ПКіТ, зроблені одним із містян.

Красиві фото будівлі, яка є однією з небагатьох архітектурних прикрас Краматорська. Під цими фото, крім переважно позитивних коментарів, був і такий – «це теж «совок», з яким треба щось робити». Іншого варіанту тлумачення «щось робити» щодо будівлі, крім зруйнувати, важко придумати.

Так, СРСР багато у чому був людожерською країною. Навіть одного Голодомору, а в Україні їх було щонайменше три, для цього твердження достатньо.

УРСР проіснувала до незалежності завдяки спротиву, який десятиліттями тривав у різних вимірах — від лісових криївок до поетичних збірок репресованих або вбитих поетів.

Менше з тим, десятки мільйонів людей, які не обирали, де їм народитися і жити, які не мали вибору щодо школи, у якій навчатися, або щодо програми в технікуму, інституту чи програми партії, від якої не було куди подітися, робили свою справу на совість.

Убивці-кати з НКВС, ідейні партійці, вертухаї у таборах, стукачі або адвокати на зразок Медведчука – це крайнощі, втім породжені системою.

Попри цю систему українські митці створювали свої шедеври, серед яких, наприклад, вірші Василя Симоненка, фільм «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова або мозаїки Алли Горської та ін. І чимало хто з українських митців радянських часів заплатив за свою творчість життям.

А ще були прості вчителі української мови, які навчалися та навчали за радянських часів, прищеплюючи любов до української мови та літератури; – у мене у 90-ті роки були саме такі чудові вчительки. Чи як Олекса Тихий, дисидент та педагог, на честь якого вже названі вулиці у кількох містах півночі Донеччини.

Були архітектори, які за наданих їм можливостей розробляли подекуди непогані будинки або планували міста, наприклад, як наш Краматорськ, — зручний і красивий, що відзначали у розмовах мешканці інших міст та регіонів.

А ще були ті, хто «просто» сапав буряки під Лозовою, як тітка мого батька, Василина, герой соціалістичної праці. І з цих слобожанських буряків робили цукор, з яким мільйони пили солодкий чай без огляду на важкий труд і без думок, звідки той цукор узявся.

Принаймні спробувати бути об’єктивними

Мені дуже не подобається слово «совок», коли воно вживається без огляду на добре, що таки було. Коли людина каже, що усе, що від совка і при совку — виключно погано, то це щонайменше неправда, бо у той «совок» входила не одна імперська Росія, але й наша Україна, яка теж робила свій внесок у атмосферу тієї країни.

СРСР сконав і це добре. Імперії з'являються і гинуть. У тій радянській імперії було непогане кіно (по-справжньому класних радянських фільмів чимало); було славнозвісне морозиво — але зараз є не гірше тощо. Не треба чіплятися за минуле країни, якої давно немає, але треба принаймні спробувати бути об’єктивними у суді та спогадах про неї.

Сприймаємо те, що було, як історичне минуле, робимо висновки, щоб погане з нього не повторилося. Обов’язково чекаємо і наближаємо перемогу над сусідньою країною-вурдалаком, яка претендує на відновлення СРСР та хоче при цьому відродження зовсім не виробництва морозива за ГОСТ-ом. Ця країна хоче відновлення таборів та повторення голодоморів.

Але все ж таки, коли людина, що народилося до 1992-го року каже, що все, що зроблено при совку треба знищити, це взагалі виглядає, як жартують, як заявка на прикре самогубство.