24 лютого 2024   19:50   1455

"Моє ставлення до життя змінилося": роздуми людини, яка не виїжджала з Краматорська за весь час великої війни

"Моє ставлення до життя змінилося": роздуми людини, яка не виїжджала з Краматорська за весь час великої війни
Як це - не залишати місто навіть коли небезпека стоїть біля його воріт

Оксана Санжаревська очолює службу внутрішньобудинкового газового обладнання Краматорського управління з газопостачання і газифікації і за весь час великої війни нікуди з міста не виїжджала.

До другої річниці повномасштабного російського вторгнення Kramatorsk Post поговорив з Оксаною про те, що змінилося в її життя за цей час, які нові усвідомлення прийшли до неї і як це - не залишати місто навіть коли небезпека стоїть біля його воріт.

"Я би не сказала, що моє життя за ці два роки змінилося, мабуть, моє ставлення до нього змінилося. Мабуть, я зрозуміла, що ці роки ніколи потім не повторяться, їх треба просто жити як живеться. Як ми ставимося, наприклад, до погоди: коли вона погана, ми ж не намагаємось її змінити, а просто пристосовуємось. Ось так і я.

Я зрозуміла, що цінності - це не матеріальне, цінності - це елементарні речі. Я навчилася їх цінувати. Газу не було, світла не було - намагалися до цього пристосуватися. Зараз, у порівнянні з тим, що було [на початку], спокійніше. Мені до роботи йти два кілометри - раніше йдеш і не зустрінеш жодної людини дорогою, звуки війни були постійні, не так як зараз.

Навчилася себе мотивувати. Тобі або судилося, щоб з тобою щось сталося, або не судилося, де б ти не був - тому я буду тут, я потрібна тут тваринам, я потрібна місту. Я буду жити так, як жила раніше і нічого не буду змінювати у своєму житті.

Мені, мабуть, було легше, тому що люди, які виїхали, мали чуже ліжко, чужу тарілку, мали пристосовуватися до інших, мабуть, мали відчуття, що ти заважаєш, а я була у своєму будинку - для мене війна була у той момент, коли кудись прилітало, бахало, оці хвилини. В інший час я почувала себе як зазвичай. Було відчуття, що поки ми тут, поки ми щось робимо, нічого не може статися.

Мабуть, за ці два роки [великої війни] я заробила душевний біль через покинутих тварин, через знедолених людей, які втратили житло. Не в останню чергу через тварин я вирішила тут залишитись - я щодня ходила їх годувати.

Я і до війни піклувалася про тварин - у нас на підприємстві врятовані собаки були, у мене вдома три собаки і три кота. Але коли почалася війна, довелося займатися ними більш щільно - великий відсоток покинутих тварин, багатьох з них ми влаштували, стерилізували, і за свої гроші, і керівництво підприємства допомагало. І це відволікало від війни - турбота про тварин, турбота про інших.

Зараз мені здається, що всього вистачає. Раніше бажалося чогось матеріального, а зараз розумієш, яке все крихке, яке все неважливе. Єдине, чого хочеться, це миру. Хочеться, щоб до тварин їхні недбалі господарі повернулися, щоб люди більше не страждали від прильотів. Хочеться, щоб повернулися діти - моя донька з онуками змушені були виїхати, хочеться з ними возʼєднатися".
KramatorskPost
Додати коментар

Якщо ви хочете залишити коментар, прохання авторизуватися або зареєструватися.

Останні новини: