Номінал - це своєрідна юридична ширма, і питання про те, що за цією ширмою ховається, здається цілком закономірним. Насамперед, бажання знизити витрати на податки. Припустимо, підприємець, який уже володіє компанією, вирішує відкрити ще одну за кордоном. Якщо обидві компанії реєструються на одну особу, то за взаємних фінансових операцій фіскальна служба стягує додатковий податок. Саме в такій ситуації і виникає потреба ще однієї людини, яка б взяла на себе номінальні обов'язки управління другим підприємством.
Перша і най очевидніша думка – це родич чи близький друг, бо чим обдям передусім довіряєш. Водночас у бізнесі подібна логіка може дати збій. Насамперед наявність близької спорідненості або доведених приятельських відносин між головами двох компаній, які проводять регулярні фінансові операції, може викликати підозру у податкових органів. Якщо ж врахувати, що родич чи приятель, швидше за все, не надто розуміються на юридичних тонкощах номінального управління, кількох формальних перевірок буде достатньо для того, щоб розкрити справжні мотиви.
Портрет ідеального номінального директора виглядає приблизно так. Це людина, яка розуміється на тонкощах корпоративного законодавства, що має конкретне уявлення про бізнес, який йому, відповідно до підписаного договору, слід очолювати, і, зрозуміло, не має жодних товариських чи родинних зв'язків із фактичним власником бізнесу.
Зрозуміло, вірити на слово номіналу не можна, та й не потрібно – для цього опрацьовано договірний механізм, що дає змогу захистити інтереси обох сторін подібного правочину. Саме тому процедуру призначення номінального директора має супроводжувати грамотний юрист. Також призначення номінального директора має супроводжуватись оформленням нотаріальних довіреностей на управління компанією, реальному власнику.
Якщо ви хочете залишити коментар, прохання авторизуватися або зареєструватися.