Форум Краматорська

Загинув прикордонник із Краматорська Андрій Костін

У перший же день нападу росії він зняв з себе "бронь" і пішов у військкомат.

До Краматорська знову надійшла чорна звістка: захищаючи Україну та рідне місто від російських окупантів, загинув 52-річний співробітник Краматорського прикордонного загону Андрій Костін.

Він закінчив 24-ту школу, потім навчався в Машинобудівному технікумі, Слов'янському педінституті, пройшов термінову службу в армії, після чого працював у СБУ. Увійшовши у відставку 2010-го, продовжив працювати в одному з департаментів Донецької облдержадміністрації.

2015-го, після оголошення АТО на Донбасі, Андрій Костін знову повернувся до армії, протягом року проходив службу у 93-й бригаді. Демобілізувався 2016-го, знову повернувся на роботу в ДонОДА.

24 лютого 2022 року Андрій Костін відмовився від "броні" і прийшов у військкомат.

"Він завжди знав, у чому його обов'язок чоловіка-захисника, - каже дружина Андрія, Олена Костіна. - Таким був завжди, таким і залишиться в моїй пам'яті..."

Андрій Костін потрапив до Краматорського прикордонного загону. Підрозділ виконував бойові завдання на різних ділянках фронту, у середині жовтня було передислоковано до Донецької області.

25 жовтня під час ворожого мінометного обстрілу Андрій Костін отримав поранення, несумісні із життям. Він до кінця виконав свій обов'язок захисника...

Похорон Андрія Костіна відбудеться у Краматорську. Про дату похорону буде повідомлено додатково.

Вічна пам'ять Герою.

Юлія Дугінова була щирою, розумною, яскравою людиною з серцем справжнього патріота

Місяць тому, виконуючи службові обов’язки в лавах ЗСУ, загинула краматорська вчителька Юлія Дугінова.

Молода, розумна, щира, талановита жінка пішла захищати Україну за покликом серця. Загибель Юлії шокувала її родину, вчителів, колег, друзів та учнів. На прохання людей, які добре знали Юлію, цей матеріал пам’яті.

Юлія Дугінова народилася 21 травня 1987 року у Краматорську. Закінчила ЗОШ №4 (наразі ОЗЗСО №4 «Успіх»), потім Донбаський державний педагогічний університет. Стала вчителем математики та інформатики. Працювала за своєю спеціальністю у навчальних закладах Краматорська та області.

Анна Анохіна, колега Юлії, організатор культурно-дозвіллєвої діяльності в ДРУЦКРОІ "Донбас", досі не може говорити про загиблу у минулому часі. Біль втрати не відступає. Адже Юлія була прекрасною людиною, всебічно розвинутою і багато зробила у професії для слухачів Центру.

«З Юлечкою ми познайомились у нашому рідному місті Краматорську, ми разом були вихованцями гуртка позашкільного дозвілля " Декоративно-прикладного мистецтва" будинку Юних техніків під керівництвом чудового викладача Шаповалової Людмили Василівни.

Юлечка була дуже талановитою дівчинкою, вихованою, скромною. Вона робила красиві вироби, шила цікаві м'які іграшки, її роботи завжди брали на міські виставки.

Як мою колегу, я знаю Юлію Олексіївну щирою, доброзичливою, досвідченою, працьовитою і відповідальною, завжди відкритою до спілкування людиною, дуже ввічливою, готовою допомогти в будь-який час!

Я не хочу говорити про Юлечку у минулому часі, бо в моїй пам'яті і в пам'яті всіх, хто хоч один раз мав за щастя спілкуватися з нею, вона назавжди залишиться світлою, активною і яскравою людиною, життєлюбом. Я жодного разу не бачила її без усмішки на вустах, вона була дуже добра і освічена дівчина у різних питаннях. Я досі не можу повірити в її загибель.

Юлія Дугінова останнім часом працювала методисткою кафедри природничо-математичних дисциплін та методики їх викладання Донецького облІППО. У мирні часи ми разом співпрацювали у Державній реабілітаційній установі " Центру комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю "Донбас" під керівництвом Фоміної Світлани Олександрівни. Юлія Дугінова була чудовим викладачем Інституту підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів під керівництвом Останкової Лариси Анатоліївни і навчала групи слухачів нашого центру: "Операторів комп'ютерного набору", "Операторів комп'ютерної верстки".

Юлія також викладала "Ментальну арифметику". Вона сама розробила і використовувала, унікальну і пізнавальну методику викладання незрячим і нечуючим людям. Мала потужний, математичного складу розум!

Я пригадую, що якось у нас був на реабілітації молодий хлопчина, який нічого не бачив і не чув. Юлія Олексіївна придумала для нього наклеїти на клавіатуру літери зі шрифтом Брайля, вона навіть залишалася і індивідуально займалася з цим хлопчиною у свій власний час. І результати цих зайнять були чудові!!!

Юлію Олексіївну любили і поважали не лише слухачі, яким вона викладала предмети, а й колеги і керівництво. Вона завжди ретельно пояснювала матеріал слухачам центру і жодному не відмовила у допомозі, якщо комусь вона була потрібна. А які професійні слайд - презентації і відеоролики вона вміла робити і навчала інших цій справі. Мене особисто і моїх колег у тому числі. Я дуже вдячна їй за передані знання.

Юлія була всебічно розвинута особистість! Вона цікавилася не лише роботою, а й захоплювалася мистецтвом, була креативною людиною, полюбляла відвідувати вистави, грати в настільні ігри з друзями, придумувати щось нове і цікаве, опікуватися тваринами. У неї жила дуже стара собачка, яка постійно хворіла, але Юлія її дуже любила і постійно водила по різним ветеринарним закладам. На роботу, по вулиці Парковій, вона полюбляла їздити на своєму гироскутері.

З перших днів повномасштабного вторгнення Юлія пішла добровольцем захищати нашу Україну. Вона писала мені, що займається волонтерством... Більше ми ніякі теми не обговорювали... 21 травня Юлія народилась, а 19 вересня 2023 року Юлія загинула, виконуючи службові обов’язки в лавах ЗСУ. Я вважаю, що вона по життю була справжнім патріотом роботи, середовища, рідної Батьківщини. Вона завжди до всього підходила даже відповідально і старанно!

Про загибель на військовому полігоні під Львовом Дугінової Юлії Олексіївни мені першою повідомила директорка ДРУ "Донбас- Прикарпаття". Я не можу досі отямитися від цієї новини. Потім вже мені зателефонували багато людей, які її знали, спілкувалися з нею, у яких вона викладала, вони також плачуть і не можуть повірити в її загибель... Юлею поховали у Краматорську 23 вересня 2023 року на цвинтарі по вулиці Кима на 3 вулиці (ліворуч і до четвертого перехрестя, і праворуч могила).

Наша Героїня, мужня та смілива молода дівчина, справжня патріотка залишиться назавжди у наших серцях!

Словами не можна передати цю біль! Вічна тобі пам'ять, Юлечко! Ця клята війна забирає найкращих, цвіт нації, залишаючи у серцях болючу рану втрати! Співчуття мамі, рідним і близьким людям! Шана та доземний уклін всім загиблим! Ще одним янголом на небі стало більше».

Олена Дрига, вчителька, однокласниця Юлії Дугінової каже, що в неї було гаряче серце справжнього Патріота. І тому вона не могла сидіти в такій ситуації і просто чекати Перемоги . Але серце болить за Юлію, яка не встигла навіть пожити та стати мамою.

«З Юлею ми навчалися у ЗОШ №4 з 1 класу і до закінчення школи. Я її пам'ятаю завжди зосередженою, уважною, вона, здавалося, "не літала у хмарах", як інші діти. Юля була спокійна та врівноважена.

У дитинстві вона ходила на гурток пошиття м'яких іграшок, їй дуже подобалося щось робити своїми руками. Розповідала, як із мамою пекла торти. У старших класах Юля захоплювалася астрономією - займалася в Малій академії наук і писала роботу з астрономії. У неї завжди був потяг до математики.

Якщо було завдання з зірочкою, то Юля завжди його вирішувала. Вона навчалася у Донбаському державному педагогічному університеті на фізико-математичному факультеті та після його закінчення стала учителем математики.

Я не знала до повідомлення про її загибель, що вона пішла служити. Новина про загибель стала шоком. Як так? Чому й за що? Вона так і не встигла стати мамою...

Але мабуть, вона не змогла сидіти, склавши руки, і пішла безпосередньо сама наближати нашу Перемогу. Гаряче серце справжнього Патріота. Так, вона була такою... І неймовірно шкода, що пішла так рано і так несправедливо. Пишаємось і пам'ятаємо...».

Катерина Ульянова, класна керівниця Юлії Дугінової добре знала родину загиблої.

«Я була 7 років класним керівником у класі, де навчалася Юлія. Я також навчала і її брата. Тому я дуже добре знаю цю родину. З мамою Юлії, Людмилою Миколаївною, ми багато спілкувалися, втратили зв'язок тільки після початку війни. І батько теж прекрасна людина. Родина Юлії дуже гарна, працьовита. Вони ніколи не відмовляли вчителям, завжди допомагали у всьому. Я коли дізналася про загибель Юлії, не могла довго повірити і заспокоїтися.

Юлія була дуже вихованою дівчиною. Вона ні з ким не сварилася, не ставила себе вище за когось. Скільки було проведено в нас класних годин, на теми працьовитості, патріотизму, охорони природи та ін., вона все це сприймала, як якийсь закон, що от потрібно робити так і не інакше.

Скромна, вихована, доброзичлива, старанна. Але вона прагнула брати участь у всіх заходах. Це така працьовита дівчина, ви навіть не уявляєте. А найголовніше – вона кожному хотіла допомогти.  Така вона була.

І ще вона була така тиха, але наполеглива у досягненні мети. Якщо вона чогось хотіла досягти, то йшла до цього і досягала.

Юля завжди знала, що буде вчителем. Просто вона це знала, це було, як факт. Ніяких вагань з цього приводу. І після школи вона закінчила ДДПУ. Була вчителем інформатики у школі, потім працювала у ДІТМі та інших навчальних закладах. Серед учнів її у ДІТМі була також моя учениця, дитина з інвалідністю. І вона стільки уваги їй приділила, стільки занять провела для неї…

Я не знала, що Юлія пішла захищати нашу країну. Бо ми в березні виїхали з Краматорська. І я шокована новиною про загибель Юлії. Не знаю, які слова можна підібрати, щоб втішити її матір. Матір, яка душі не чаяла в своїх дітях і втратила їх обох. Брат Юлії пішов з життя кілька років тому. Я дуже співчуваю матері Юлії, дуже сумую, що так сталося. Так не має бути.

Тетяна Чегринець, перша вчителька Юлії Дугінової, назвала свою ученицю «своєю відмінницею та надією». Дівчинкою, з добрим та щирим серцем.

«Зараз говорю, але сльози ллються... Маленька, повненька дівчинка, завжди з посмішкою на обличчі. Хоча, як учениця, була дуже серйозна! Моя відмінниця, надія!!!

Дуже комунікабельна, ватажок серед однолітків, які її поважали за чесність та добре серце! Вона вміла переконувати усіх, але ставилась доброзичливо до інших. Бо в неї було присутнє співпереживання.

Легко зближалася з однолітками,бо їй була присутня простота в спілкуванні. Не одні виховні заходи не обходилися без Юлечки!!! Вона вміла, як співати, так і танцювати. А як вона читала вірші!!!! Але найулюбленіше заняття - це малювання. Скрізь, хоть на маленькому аркуші, хоть на обкладинці зошиту, були тваринки, яких вона обожнювала!!!!

Дуже добре знаю її матір! Люся, щира тобі подяка за те, що виховала патріота, справжню захисницю України. Хай Господь Бог допомагає перенести важкий біль втрати рідної донечки. А ми будемо пам’ятати Юлечку та пишатися нею».

Колеги Юлії Дугінової з Донецького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти також висловили глибокі співчуття родині та близьким.

«19 вересня 2023 року Юлія загинула, виконуючи службові обов’язки в лавах ЗСУ. З перших днів повномасштабного вторгнення вона пішла добровольцем захищати нашу країну. Сумуємо разом із вами і низько схиляємо голови у скорботі. Колеги завжди пам’ятатимуть її щирість, доброзичливість, професіоналізм, добрі справи та світлу душу. Шана та вічна пам’ять Героїні, яка стала на захист рідної України та кожного з нас! Герої та справжні патріоти не вмирають, вони залишаються у наших серцях!».

У бою з російськими окупантами загинув краматорець Сергій Ільєнко

Це сталося 29 вересня під час штурму Кліщіївки.

Краматорськ втратив ще одного свого захисника: у бою з російськими окупантами обірвалося життя старшого лейтенанта Сергія Ільєнко.

Сергій закінчив 35-у школу Краматорська, після чого навчався у Ленінградському військовому училищі зв'язку. Повернувшись додому, працював за спеціальністю, зокрема, на телерадіопередавальному центрі, розташованому на горі Карачун під Слов'янськом, у свій час навіть обіймав посаду начальника Центру. Його дружина Вікторія - відома краматорська майстриня, учасниця Клубу народної вишивки "Чарівниця", дорослий син Михайло також працював у телерадіоцентрі на Карачуні.

"Як у працівника спецзв'язку, він мав "броню", - розповідає Вікторія. - Але 14 березня цього року він зателефонував і повідомив, що сам прийшов у військкомат, бажаючи захищати всіх нас..."

53-річний Сергій Ільєнко обіймав посаду командира взводу протитанкових керованих ракет 426-го окремого стрілецького батальйону.

29 вересня 2023 року він загинув у бою під час штурму населеного пункту Кліщіївка Бахмутського району.

Про дату та місце його похорону буде повідомлено додатково.

Глибокі співчуття рідним загиблого. Вічна пам'ять Герою...

У Краматорську попрощалися із захисником України Владиславом Орлом

19-річний хлопець загинув у бою з окупантами 30 вересня.

У четвер, 5 жовтня, у Краматорську прощалися із 19-річним бійцем Тероборони Владиславом Орлом. Його життя було дуже коротке: він лише закінчив середню школу, не встиг знайти собі роботу і мати сім'ю... Але він виконав головне призначення Чоловіка - захищати свій народ від ворога. На жаль, ціною власного життя.

"Він не особливо блищав у навчанні, зате був поважаний однокласниками за доброту і справедливий характер", - розповіли про Владислава його колишні вчителі з 11-ї школи. – Про таких кажуть – надійний хлопець”.

А ще його вирізняла любов до своєї країни. І коли ворог навалився на Україну у лютому 2022 року – Владислав буквально вважав дні до того моменту, коли вік дозволить йому взяти до рук зброю та захищати Україну як Воїну. Можна зрозуміти почуття батьків Владислава, коли він буквально зажадав від них письмової згоди на вступ до Тероборони. Але він ухвалив рішення, і міняти його не збирався. Тим більше, що наприкінці червня 2022 року загинув його друг – Армен Оганесян.

Наразі точні обставини загибелі Владислава Орла не відомі. Це сталося 30 вересня.

Проводити в останню путь Героя зібралися його колишні однокласники, друзі, сусіди та бойові побратими.

Вічна пам'ять тобі, Героє. Дякуємо тобі за все...

У Краматорську попрощалися з військовослужбовцем Олександром Кондратенком

Він загинув у своєму першому та останньому бою.

У четвер, 14 вересня, на Алеї Слави у селищі Іванівка попрощалися з військовослужбовцем з Краматорська Олександром Кондратенком. Він загинув 8 вересня 2023 року під час свого першого та останнього в його житті бою на Запорізькому напрямку, - повідомляє видання "Kramatorsk.Post".

Провести його в останню путь прийшли його рідні, друзі знайомі та бойові побратими.

До і під час великої війни Олександр Кондратенко працював автослюсарем та автомаляром у Краматорську. Мобілізували його близько 3 місяців тому.

У загиблого залишилися дружина та донька.

Сьогодні у Краматорську поховали військовослужбовця Костянтина Купріяненка

Боронити Україну продовжує його син

У вівторок, 12 вересня, на Алеї Слави у селищі Іванівка в Краматорську поховали військовослужбовця Костянтина Купріяненка, який помер 29 серпня 2023 року від інсульту.

Попрощатися з ним прийшли рідні та знайомі загиблого.

До великої війни чоловік працював автослюсарем. Але вже 24 лютого 2022 року він добровольцем вирушив до військкомату, де на наступний день вже пройшов комісію. Після цього його відправили на навчання до Слов'янська.

Протягом вересня-жовтня 2022 року він брав участь у контрнаступі, завдяки якому Сили оборони звільнили від російських окупантів міста Ізюм, Святогірськ та Лиман.

Після цього він воював на Бахмутському напрямку.

У загиблого залишилися дружина і дорослий син, який нині теж захищає Краматорськ від російських окупантів.

У День пам'яті загиблих у російсько-українській війні у Краматорську попрощалися з двома військовими

Вони воювали на найгарячіших ділянках фронту

29 серпня, у День пам'яті загиблих у російсько-українській війні, на Алеї Слави на Іванівці у Краматорську попрощалися з двома краматорцями - Іваном Гонтаренком та Сергієм Івановим.

Проводжати в останню путь бійців прийшли родичі та побратими загиблих, а також представники місцевої влади.

До великої війни Іван Гонтаренко працював у механіко-складальному цеху на НКМЗ. У січні 2023 року чоловік пішов захищати Україну від російських окупантів.

Він загинув 19 серпня 2023 року під час контрнаступу на Запорізькому напрямку.

Сергій Іванов став на захист Батьківщини з самого початку повномасштабної війни. За час своєї служби його підрозділ, яким він керував, воював у селищі Павлівка, що поблизу Вугледара, а також на Бахмутському напрямку (селища Андріївка, Кліщіївка).

Загинув військовослужбовець на День прапора України 23 серпня 2023 року.