"Якщо відкинути нав'язані радянською пропагандою узвичаєні стереотипи мислення, то для українців як Сталін, так і Гітлер були, по суті, катами одного ш т и б у ( дійсно, а що ж насправді принесло Україні звільнення від німецької окупації—іншу окупацію, більшовицьку, і поновлення тих же репресій, депортацій, голоду), хоча перший за десятиліття зведення своєї імперії винищив значно більше українців, аніж останній встиг винищити за порівняно короткий час окупації, а отже українцям, як писав Т. Шевченко, «не за Україну, а за її ката, довелось пролить кров...» І лише вояки Української Повстанської Армії, воюючи проти обох поневолювачів, проливали кров тільки за рідну землю, за Україну.
Отправленный на: Июля 16, 2007, 16:55:44
Постійно нам твердили: в УПА були тільки західняки-бандерівці. Аналіз документів дає підставу твердити: в УПА воювали представники з усієї України. Серед численних документів ОУН—УПА, захоплених енкаведистами, збереглося сім папок з картками обліку вояків УПА — всього на 1305 осіб. (ЦДАВОВУ: Ф. 3833.— Оп. 1.— Спр. 49—56). Звичайно, переважна більшість тих, хто вступив у 1941— 1944 роках до підрозділів північної округи УПА (а саме цей регіон — Волинь — вказують більшість упівців як місце свого
[В.Сергійчук ОУН-УПА в роки війни... -C.236]
народження), була із Західної України. Але не всі: понад 300 чоловік походили з інших регіонів. Виявляється, в Українській Повстанській Армії воювали і харків'яни, і одесити, і миколаївці, і донеччани. З Ворошиловградської (нині — Луганської) області, наприклад, 11 осіб — як українці, так і росіяни, скажімо, Олексій Ривунов із Станично-Луганська. Як правило, всі служили перед цим у Радянській Армії. Михайло Конотоп — танкіст, Олександр Любай — старший лейтенант, Володимир Токмак — льотчик. Останньому, до речі, було довірено посаду чотового, а Матвію Сапельнику — ройового.
Сімнадцять вояків представляють у цих документах Дніпропетровську область, у тому числі сім — село Знам'янку Новомосковського району. Уродженець цього села Олександр Ковера був підпільником ОУН з 1941 року, Володимир Соколюк з П'ятихаток — колишній батальйонний лікар у Радянській Армії, ці ж обов'язки він виконував і в УПА.
З Житомирської області, згідно з документами, походять 13 осіб, із Запорізької — 4, з Київської — 9, Полтавської — 7, Харківської — 8, Хмельницької — 10, Черкаської — 6. Але на цьому фоні різко виділяються Сумська та Чернігівська області — райони, відомі всім як центри партизанського руху під проводом Ковпака і Федорова, дали значне поповнення і до лав УПА. Так, із Сумської області налічуємо 79 вояків — від Кролевецького (особливо села Бистрик, Спаське, Обтів) на півночі до Лебединського району на півдні.
Що стосується Чернігівської області, то вона представлена в згаданих списках якраз сотнею бійців УПА, тобто за списком кожний тринадцятий. Найбільше вихідців з колишнього Холминського району. Багато також з тодішніх Новобасанського, Олишівського, Ічнянського, Куликівського районів.
Але список вояків УПА не обмежується лише вихідцями з України. Воювали в її рядах також українці, що народилися на етнічних українських землях за межами державного кордону нашої країни. Особливо багато виходців з Кубані, Ростовської області, були й з Курської, Воронезької областей. А деякі, що записалися українцями, прибули з Іркутської, Новосибірської областей.
Були й росіяни. Наприклад, Дмитро Свиридов з Дмитрівки Орловської області, Іван Воинов — з Успенки Саратовської. Були й узбеки — всі п'ятеро перед цим побували в Радянській Армії. Як потрапили вони в УПА? Як правило, після оточення, німецького полону, втечі з нього за допомогою УПА. Інший
[В.Сергійчук ОУН-УПА в роки війни... -C.237]
Отправленный на: Июля 16, 2007, 16:57:04
”...Якось влітку 1950 року спецпідрозділ МГБ в складі роти з декількома собаками виявив групу оунівців чисельністю 4 чоловіки і розпочав їх переслідування. Оунівці спочатку перестріляли собак, а потім, відчуваючи, що від переслідування їм не відірватися, заскочили в одну з хат хутора, який опинився по дорозі. Оунівці дали бій.
Підходив вечір, треба було виграти час, і вже потім вночі прориватися. Довго греміли постріли на хуторі. Оунівців було четверо, але вогонь вівся з семи точок. Нічого не міг зрозуміти Селіванов. І все з’ясувалося тільки через декілька годин, коли закінчилися набої і гранати у тримаючих оборону. Солдати увірвалися в хату, де декількох людей було поранено пострілами з пістолета чотирнадцятирічним підлітком, який лежав біля вікна з перебитими кулями ногами. Поруч з ним був автомат з порожнім диском. Це була остання жива людина в хаті. Крім чотирьох оунівців, з виявлених в хаті після бою ще трьох автоматів стріляли старенька жінка, її дочка та син-підліток, який залишився живим. Ось чому вогонь вівся одночасно з семи точок.
Під час цього бою Селіванов втратив восьмерих солдат. Кілька людей було важко поранено. Осліплений гнівом майор витяг хлопчика на вулицю і тут же біля хати його розстріляв...”
Так боротьбу наших предків за Україну описують її вороги – бувші емгебісти (Г.Санніков ”Большая охота”). Так воювали наші діди. Так вони помирали за нашу Батьківщину.
Отправленный на: Июля 16, 2007, 16:59:36
Звинувачення на адресу УПА в злочинах проти мирного населення має принципову недоречність.
Чомусь про ці "злочини" не пам'ятає саме населення Західної України і практично одностайно вважає УПА героями. Натомість, населення дуже добре пам'ятає про злочини проти мирного населення з боку тих, з ким УПА боролася.
Цю недоречність досі не здатна пояснити жодна пропаганда.
