На Алеї Слави попрощалися з двома захисниками з Краматорська - Максимом Балабаном і Володимиром Балейком
Обидва загинули на початку березня.12 березня 2025 року на Алеї Слави у Краматорську попрощалися з двома захисниками України – Володимиром Балейком і Максимом Балабаном.
Володимир Балейко та його родина – вихідці з Латвії, там народилися, навчалися та жили. Але після закінчення третього класу Володимир разом із сім’єю переїхав до України.
"Наша батьківщина там, а стали на захист тут. Ми тут живемо і поважаємо всіх, хто тут живе, і цю країну. Ми ніколи не відмовлялися йти на фронт", – говорить брат загиблого.
Володимир Балейко ніколи не служив строкову службу, але з початком повномасштабної війни прагнув потрапити на фронт, проте військкомат постійно йому відмовляв.
"Буквально, в грудні 2022 мені зателефонували з військкомату, я там постійно відмічався, і мене мобілізували. А через місяць, це був січень 2023 року, зателефонували й брату – так він аж побіг туди. Він завжди хотів захищати Батьківщину", – розповідає брат загиблого.
Після призову Володимир вирушив до Великої Британії в навчальний центр, де проходив курс штурмовика. А після повернення в Україну додатково навчався на мінометника. Пізніше за розподілом потрапив до 36-ї бригади Морської піхоти.
Згодом боєць брав участь у боях поблизу Гуляйполя Запорізької області, а потім і в Кринках Херсонської області.
"Сам витягав своїх побратимів, рятував їх, коли вони вистрибували з човна, а їх накривало мінометом. І при цьому зрозумів, що сам поранений, тільки коли вже дісталися безпечного місця. Ось він завжди прагнув у бій, незважаючи ні на що. Його перевели до 44-ї бригади, в рембат, а йому все одно потрібно було бути ближче до фронту", – згадує брат Володимира.
До рембату чоловіка перевели, бо він був зварювальником. Професію здобув в одному з краматорських училищ. Спочатку пробував себе в ролі кухаря, а потім перейшов навчатися на автослюсаря. За словами брата, дуже добре ремонтував і фарбував автомобілі. Навіть відкривав власне СТО в іншому місті.
"Коли ми йшли в бій, я знав, що він залишався пізніше за всіх і сам усе доробляв, бо розумів, що вся ця техніка необхідна в бою", – говорить брат Володимира.
Окрім автомобілів, у Володимира була пристрасть до спорту. Одним з улюблених був бокс, але найбільше за все він любив мотокрос.
"Два рази брав участь у змаганнях у місті, але мотоцикл двічі підводив. Можливо, і перші місця були б. Він жив мотокросом", – додає брат загиблого.
Ще одним захопленням Володимира була риболовля. Брат каже, що він любив ходити зі спінінгом на щуку. Завжди їздив у компанії друзів, а улюбленим місцем для них було Брусине.
Брат загиблого говорить, що Володимир прожив гідне життя, якому завжди радів і ні в чому себе не обмежував. Завжди допомагав друзям, був у них кумом, був чуйним. Щодо власної родини Володимр кілька разів одружувався, але дітей не мав.
"Ми завжди підтримували зв’язок. Коли я виходив із бою, я завжди йому телефонував, він чекав на мій дзвінок. Так само і він, коли йшов, мене попереджав, а я завжди молився, щоб він повернувся і я почув його голос”, – згадує брат Володимира.
Володимир загинув 1 березня. Крім брата, в загиблого залишилася мати.
Іншим бійцем, якого поховали 12 березня на Алеї Слави, був Максим Балабан. Чоловік жив у Краматорську, а службу проходив на посаді кулеметника у 110-й окремій бригаді територіальної оборони. Загинув 3 березня біля села Новопіль, неподалік Великої Новосілки Волноваського району, від скидів з БПЛА.
На жаль, на похороні бійця не було ані рідних, ані друзів. Тому докладної інформації про загиблого у нас немає. Відомо лише, що в Максима залишилася мати.
Фото обкладинки - Дмитро Глушко/Kramatorsk Post
Перегляд повідомлень
