Мда… Из нормальных только Княжицкий остался. Всегда смотрю его передачу на TBi
.
Еще Анна Безулик и ее РесПублика" на 5-м канале ничего так.
==============================
Феномен Євгенія КисельоваСеред ведучих українських ток-шоу особливе місце посідає Євгеній Кисельов. Приїхав до України він із репутацією знаного демократичного журналіста, гнаного й переслідуваного на батьківщині. Аж раптом виявилося: він не приховує своїх симпатій до Віктора Януковича — ба більше, він відкрито заявляє про них. Тепер, коли Янукович став Президентом, Кисельов перетворився на аса ефірних маніпуляцій. На людину, яка завжди зможе довести, що біле є чорним, а чорне є білим. Причому довести чужими руками, руками гостей студії. Так, що його власна роль у цьому для багатьох залишається непомітною.
Що ж сталося з демократом від журналістики? Ще на російському етапі біографії Кисельова був випадок, який так і не знайшов свого пояснення. Коли виник конфлікт навколо НТВ, коли телеканал відібрали в Гусинського, Кисельов із командою з каналу пішов. Лише Тат’яна Міткова не погодилася з Кисельовим і залишилася. Її звинуватили у штрейкбрехерстві, пристосуванстві... Але пригадаймо 1991 рік: саме Міткова, тодішня ведуча ТСН і улюблениця глядачів, відмовилася зачитувати офіційну позицію радянського уряду про події у Вільнюсі — знаючи, що її за це звільнять. З віком люди міняються — але чи можуть вони змінитися аж до такої міри?
...Ще свіжий у пам’яті весняний випуск “Великої політики”, присвячений річниці горбачовського референдуму за збереження СРСР. “Кравчук підтримав ГКЧП!” — безапеляційно заявив тоді Кисельов. Саме так стверджувала тодішня російська пропаганда. Після розпаду СРСР вона доводила: колишні республіки відділилися лише для того, щоб законсервувати в себе радянський тоталітаризм. Керівники провідних демократичних країн, засліплені фальшивим блиском “нової демократичної” Росії, певний час вірили цій пропаганді й наламали чимало дров. Чимало з цих дров доводиться розгрібати й дотепер: якби на початку 1990-х світ не вірив Росії на слово, сьогодні пострадянський простір був би зовсім іншим.
А що ж Кравчук? Коли й можна вести мову про щось безумовно позитивне, що він зробив, то це саме його поведінка під час ГКЧП. В Україні не було закрито жодну центральну газету. В Україні не було жодних репресій проти опозиції. Кравчук тихо проігнорував ГКЧП. Так, він не виступав із гучними заявами. Але ж питання вирішувалося однаково в Москві, а не в Києві! Ну, виступив би Кравчук із гучною заявою, ввели б у Київ танки. І що далі? Схоже, Кисельов досі “ображається”: як це так, у Москві танки були, а в Києві ні, неподобство! А те, що Україна тих буремних днів залишалася територією свободи, — це його не обходить.
...Репортаж з Лондона про одруження принца Уїльяма. “Якби не статки батьків, Кейт Міддлтон не змогла б стати дружиною принца, — навіював Кисельов. — Вони забезпечили їй навчання в дуже престижній школі, після якої, маючи відмінний атестат, вона змогла обирати будь-який університет”. Пролунало це так, ніби багаті батьки купили їй відмінний атестат. І ніби вона змогла обирати будь-який виш не через те, що була відмінницею, а через батькові гроші. Що ж, от у цьому й був увесь Кисельов: “Скрізь усе так, як у нас”. Точніше, “як у Росії”. Але ж у цьому репортажі геть не йшлося про Януковича, як і взагалі про українську чи російську політику! Тож і в Кисельова це не було виконання завдання або підігравання своїм політичним улюбленцям. Це був його світогляд, його менталітет у чистому вигляді.
Ми й досі перебуваємо в системі координат, нав’язаній росіянами тих самих 1990-х років. Євгеній Кисельов ніколи не був демократичним журналістом. А був проєльцинським. І саме його приклад доводить: це далеко не одне й те саме. От “українського Єльцина” він і побачив у Януковичі. Імідж “вихідця з народних глибин”, царські замашки, олігархічні “реформи”, добробут “сім’ї”, імператорське повновладдя й втручання в будь-що, що відбувається в країні, маніпуляції з виборами, імітація бурхливої діяльності — й позірна відносна свобода преси, яка, втім, жодним чином не впливає на поведінку влади. Між Януковичем та Єльциним і справді дуже багато спільного.
А нам залишається тільки зрозуміти, наскільки далі від Росії ми просунулися шляхом змін, якщо для російських “демократів” Єльцин (а отже, й Янукович) і досі залишається недосяжним взірцем демократії.
Борис БАХТЄЄВ
